3 грудня 1999 року. 5.45 ранку. Над розкішним пентхаусом Belle Epoque на Остендському бульварі, 505 у Монте-Карло піднімається густий дим. Перехожі з цікавістю споглядають незвичну картину, а у ванній кімнаті охопленого полум’ям особняка конають від задушливого диму чоловік і жінка…

Едмон Якоб Сафра народився у 1932 році в Бейруті. Він був другим сином у родині відомого єврейського банкіра та торговця дорогоцінними металами. Впродовж століть сімейство Сафра було одним із головних кредиторів султанів Османської імперії. У порівнянні з ними, говорили ще в XIX столітті, Ротшильди – звичайні вискочки. Створений у середині XIX століття банк Safra Freres et Cie був ключовою фінансовою ланкою у караванній торгівлі між Стамбулом, Олександрією та сирійським містом Алеппо. Крім того, Сафра контролювали торгівлю золотом в Османській імперії (арабською “Сафра” означає “жовтий”).

Із 16 років Едмон допомагав батькові вести справи і вивчав секрети торгівлі дорогоцінними металами. Одним із перших його обов’язків став переклад телеграм, що надходили з-за кордону. Нічого в них не розуміючи, впертий хлопець обклався словниками і… освоїв англійську мову. В 1948 році молодий Сафра вирушив до Мілана, де стрімко розбагатів, граючи на різниці курсової вартості італійських і британських золотих монет.

Не зважаючи на молодість, він не розтринькав зароблені кошти, а за прикладом батька вклав їх у банківський бізнес аж у далекій Бразилії. На початках 1960-их його Banco Safra був п’ятим за величиною банком Бразилії. Однак на заваді бізнесу стала підозрілість Сафри, який був переконаний, що його хочуть вбити і військова хунта, і комуністичні підпільники, і конкуренти.

У 1962 році Едмон створив нову компанію – Trade Development Bank у Женеві, куди переманив багатих клієнтів, які колись мали справу з його батьком. Едмона вони знали ще підлітком, що в настільки делікатних справах зіграло дуже важливу роль. У Trade Development Bank тримали свої гроші практично всі багаті єврейські сім’ї Близького Сходу (близько 30 тисяч рахунків).

А в 1966-ому Едмон Сафра заснував Republic National Bank of New York у Сполучених Штатах. До речі, стрічку на урочистій церемонії відкриття нового дітища Сафри розрізав сам Роберт Кеннеді. Банк знаходився на П’ятій авеню в Нью-Йорку. П’ятірка була улюбленою цифрою Едмона Сафри. Досі існують легенди, що він заплатив величезну суму за те, щоб у всіх телефонах банку була присутня цифра 5.

Клієнтура нового банку зростала стрімко. Молодий банкір придумав незвичайний трюк – в якості премій за депозитні сертифікати з жалюгідними відсотками він видавав кольорові телевізори – рідкісний на ті часи агрегат. Вартість телевізорів з верхом компенсувалася низькими відсотками по депозитах.

Дуже багато людей приписували успіхи Сафри-молодшого Сафрі-старшому. Мовляв, батько і грошенят на початках підкинув, і клієнтуру віддав. Едмон справді дуже вдячний своєму батькові. Саме від нього він засвоїв урок: “Створюй свій банк, як корабель, який повинен пронести тебе через будь-які шторми”.

Едмон був надзвичайно консервативний, і це подобалося людям. Він сам, як і його клієнти, прагнув не стільки отримати високі прибутки, скільки зберегти свій капітал. Його першими клієнтами стали багаті єврейські родини сефардів з Близького Сходу та Північної Африки, яких Сафра зумів переконати, що він – “свій” банкір. До останнього він пручався науково-технічному прогресу, воліючи спілкуватися з клієнтами не телефоном, а віч-на-віч.

Одружився Едмон Сафра пізно – у 44 роки – на бразилійці Лілі Монтеверде, власних дітей у них не було. Сафра любив повторювати, що “його дітьми були його банки”. Схоже, вони й звели його в могилу…

У момент нападу в будинку, крім самого банкіра, перебували ще п’ятеро людей: медсестра (яка в результаті загинула), дружина Лілі Монтеверде, його прийомна дочка і два санітари. Едмон Сафра страждав від хвороби Паркінсона, тож біля нього постійно перебували фахівці-медики.

Один із санітарів, першим помітивши невідомих у масках, спробував перегородити їм дорогу і дістав кілька ножових поранень. Однак своїми криками він попередив про небезпеку інших. Сафра разом із медсестрою встиг сховатися у ванній, встигнувши при цьому навіть подзвонити в поліцію.

Підвела банкіра досконала система безпеки. Зреагувавши на поданий сигнал, автоматика заблокувала всі двері в особняку. Навіть у ванній. На жаль, це не зупинило вбивць. Опинившись надійно відрізаними від своїх жертв, вони не збиралися здаватися. Не маючи можливості дістатися до власника пентхауса, бандити підпалили приміщення. Хоча пожежа була не дуже сильною, але її гасіння ускладнилося безліччю заблокованих броньованих дверей. До того моменту, коли пожежна команда впоралася з вогнем, бранці ванної кімнати були вже мертві – вони задихнулися від диму. Ще одна таємниця – нападникам вдалося втекти. Не зважаючи на всі заблоковані броньовані двері!

Будинок на Остендському бульварі, 505 відомий всім жителям Монако. Вони називають його “Форт Нокс” – за аналогією зі знаменитим сховищем золотого запасу США. Річ у тім, що в пентхаусі Belle Epoque існувала ідеальна (як видавалося) система безпеки. Житло цілодобово охороняли 10 боді-гардів. Усі – ветерани ізраїльських підрозділів спецназу. Прислуга – водії, дворецький, кухарі, медичний персонал – набирався з урахуванням бойових заслуг кандидатів (майже всі вони служили або в американській, або в ізраїльській арміях). Усі двері в пентхаусі (від вхідних до дверей в туалет) були обладнанні електронними кодовими замками, а стіни і дах були здатні витримати пряме влучення артилерійського снаряда.

Свою патологічну обережність Едмон Сафра пояснював так: “Тисячі стерв’ятників кружляють над вашою головою. Якщо ви не будете пильним, вони вас зжеруть”. Показовий випадок – одного разу над будинком Сафри на Рив’єрі мав необережність пролетіти гелікоптер. Банкір відразу зателефонував міністру внутрішніх справ Франції та зажадав знайти тих, хто був на борту вертольота. Більше того, Сафра домігся гарантій, що надалі повітряний простір над його будинком ніхто не порушить. До речі, апартаменти в Монако Сафра придбав через те, що колись вони належали королю Бельгії Леопольду, оскільки це гарантувало наявність необхідної системи захисту від нападів.

То ж якою кваліфікацією мали б володіти двійко досі незнайдених кілерів, які 3 грудня 1999 року подолали всі перешкоди і таки звели зі світу Едмона Сафру? Та ще й у такий незвичний спосіб як підпал. Надзвичайно дивним виглядає і той факт, що в момент нападу в будинку не було жодного з охоронців. Того дня їм оголосили вихідний. Нібито за наказом самого Сафри. Щоправда, перевірити це неможливо, адже господар пентхауса загинув.

А головне питання – хто найняв кілерів? Існує кілька версій. Однак жодна так досі і не знайшла підтвердження.

У 1988 році поширилися чутки про те, що Сафра веде справи з особами, які займаються відмиванням грошей, зароблених на торгівлі наркотиками та зброєю. Аноніми стверджували, що через банк Сафри величезні суми грошей відмивали колумбійська та італійська мафії. Потім заговорили про його тісні зв’язки з ізраїльською розвідкою.

Проте найвідчутнішого стусана фінансовій імперії Едмона Сафри завдала Росія. Після кризи 17 серпня 1998 року, коли Російська Федерація оголосила дефолт, він втратив сотні мільйонів USD. Несподівано з’ясувалося, що Republiс National Bank of New York був одним із найбільших приватних кредиторів Росії. Постійні клієнти Сафри в паніці перевели свої активи в інші банки. Однак навіть після цього, за відомостями журналу Forbes, статки Едмона Сафри залишалися величезними – близько 3 млрд USD.

На думку Бертоссі – екс-генпрокурора кантону Женева, який свого часу курував розслідування щодо відмивання 4,8 млрд USD стабілізаційного кредиту МВФ для Росії, причиною вбивства Едмона Сафри стали його одкровення із співробітниками ФБР і швейцарської прокуратури. Мовляв, банкір назвав занадто багато російських прізвищ. Не простих, а високопоставлених чиновників, які нажилися на розкраданні кредиту МВФ.

Єдиною спадкоємицею Едмона Сафри була його вдова Лілі. Спільних дітей у них, як ми вже згадували, не було. Зате сама Лілі – жіночка цікава.

У 1965 році вона вийшла заміж за Альфредо Монтеверде (справжнє прізвище – Грінберг), власника успішної бразильської мережі магазинів “Понто Фріо”, що спеціалізувалася на торгівлі електротоварами та електронікою. Через чотири роки Альфредо був знайдений мертвим у своєму ліжку. Офіційна версія – самогубство, але його рідні були впевнені, що він був убитий. В тілі знайшли дві кулі, крім того, на ньому не виявили слідів пороху, які обов’язково присутні, коли стріляють впритул.

Не минуло й кількох днів, як його вдова Лілі пред’явила заповіт, за яким все майно покійника переходило їй. До речі, банкіром Альфредо Монтеверде (а за деякими чутками, і коханцем його дружини) був… Едмон Сафра. У 1976 році Едмон і Лілі офіційно одружилися. Після загадкової смерті другого чоловіка всі його статки успадкувала вдова.

P. S. Як засвідчили результати поліцейського розслідування, Едмон Сафра до останнього моменту знаходився при свідомості та міг відчинити двері пожежникам. Але він не зробив цього, боячись, що за пожежників себе видавали кілери. Едмона Сафру убив страх, який переслідував його все життя.