Рано-вранці 13 жовтня 1307 року, яке припадало на п’ятницю,  озброєні королівські загони зненацька захопили всі замки у Франції, що належали членам лицарського ордену Храму. За обвинуваченням у єресі до глибоких казематів загнали всіх французьких тамплієрів на чолі з великим магістром ордену Жаком де Молле і великим візитатором Гуго де Пейре. З того часу п’ятниця 13-те вважається чортівським днем…

Чорт тут, звичайно, ні до чого. Причиною краху ордену тамплієрів стали гроші. Великі гроші. Тодішній король Франції Філіп IV Красивий напозичав у багатих храмовників силу-силенну золота, а віддавати не хотів. Як кажуть, позичаєш чужі, а віддавати щоразу доводиться свої. Цілком у стилі бандитів 1990-их благородний монарх вирішив, що буде дешевше не віддавати борг, а ліквідувати кредитора. Тільки замість кілера використав інквізицію, яка сфабрикувала звинувачення в єресі та ідолопоклонстві. Він – король, йому можна.

В 1118 році дев’ять французьких лицарів поклялися всіма можливими засобами охороняти християнських пілігримів з Європи, які масово йшли до Єрусалима після його завоювання внаслідок Першого хрестового походу (1096 р.). Король Болдвін ІІ Єрусалимський виділив їм ділянку на Храмовій горі над руїнами будівлі, яку вважали Храмом Соломона. Тож хлопці назвали себе Братами-воїнами Христа та Соломонового Храму. В історію цей орден увійшов під назвою “тамплієри” (фр. templiers від “temple” – храм. – “Львівська Пошта”), або “храмовники”.

Перші храмовники були ідейними – жили виключно за рахунок пожертв прочан, носили всіляке дрантя. Бувало, що й обідали раз на два дні. Через це вони стали відомі, як Бідні лицарі Христа, але бідували недовго.

Католицька церква швидко зрозуміла всю пропагандистську привабливість нового ордену. Ватикан офіційно закликав знатну молодь вступати до його лав, мобілізуючи таким чином людські ресурси для нових хрестових походів. Вправних бійців у християнській армії суттєво побільшало. Однак махати мечем воліли не всі. Дехто “боровся” із сарацинами грішми.

Оскільки завдяки Ватикану орден тамплієрів став, так би мовити, монопольним “туроператором” паломництва на Святу землю, це відкрило перед ним величезні можливості. Комусь із “бідних лицарів” спала на думку геніальна ідея. Орден запровадив довірчі листи для пілігримів, які перед подорожжю залишали храмовникам усі свої цінності: гроші, замки, виноградники, землі, майстерні, кузні. Навзаєм лицарі обіцяли охороняти мандрівника в небезпечній дорозі.

Зазначимо, що в ті часи – за відсутності залізниць та літаків – поїздка, скажімо, із Франції до Єрусалима і назад займала до трьох років. Увесь цей час врожаї з угідь та продукція майстерень давали прибуток не власнику, а ордену, який фактично брав їх у трастове управління. Крім того, слід врахувати те, що далеко не всі прочани поверталися додому. І сарацинські шаблі були гострими, і кораблі в морі тонули, і хвороби тоді лютували. Спадкоємцям прочан сподіватися на щось було марно – за наявності довірчого листа відібрати майно в храмовників було нереально.

Сприяла фінансовому успіху й та обставина, що Ватикан звільнив тамплієрів від сплати податків будь-кому, окрім Папи Римського. Тож орден спокійно діяв на території королівств Західної Європи, ігноруючи місцевих монархів.

Храмовники навіть створили власний офшор – деякий час володіли островом Кіпр – офіційно, тому, що він був транзитною базою між Європою та Близьким Сходом, де кораблі з прочанами поповнювали запаси і ладнали вітрила. Купці з усіх усюд везли на Кіпр свої товари, які звідтіля на європейські ринки вже надходили як такі, що не підлягають оподаткуванню – орден платить податки лише Папі!

В ті часи лихварством займалися переважно італійці (ломбардці) та євреї. В особі ордену тамплієрів вони отримали потужного конкурента. Лицарі залюбки давали готівку на прощу до Святої землі, беручи в заставу “землю і плоди з неї”. Термін кредиту – повернення з подорожі. Величина, як правило, 2/3 суми застави. Причому в храмовників можна було взяти позику під 10% (для порівняння – ломбардці та євреї правили 40%).

Щоби “клієнтура” не тягала за собою торби із золотими монетами, тамплієри винайшли чеки – клаптики шкіри із зашифрованими позначками. Пред’явивши такий чек у будь-якому осередку храмовників – так званому командорстві (а таких налічувалося близько п’яти тисяч), можна було одержати готівку в межах заставного майна. Колишні “бідні лицарі” налагодили досконалу систему бухгалтерського обліку. Двічі на рік копії чеків звіряли: на яку суму прочанин залишив майна, який прибуток воно дало, скільки грошей використав мандрівник. У кредиторів з мечами не пропадало ні шеляга.

Поступово тамплієри стали найбільшими кредиторами Європи, причому гроші позичали не лише для відвідин Святої землі, але й на будь-які потреби, перетворившись таким чином на звичайну кредитну установу. Командорства не лише видавали позики, а й служили гарантами фінансових операцій, брали цінності на зберігання, надавали послуги з конвертації в необхідну клієнтові грошову одиницю, здійснювали те, що ми зараз назвали б грошовими переказами. Навіть надавали послуги з аудиту та нагляду за надходженням коштів клієнту за певними контрактами. Сучасники мали рацію, коли говорили, що бухгалтерських книг в тамплієрів набагато більше, аніж духовних.

У числі їхніх боржників були всі – від селян до королів і Папи. Банківська справа в тамплієрів стала такою розвиненою, що впродовж 25 років французькою королівською скарбницею управляв скарбник ордену.

В 1291 році сарацини під командуванням Саладдіна відбили в хрестоносців Акру, а за кілька років впав Єрусалим. Над усім Близьким Сходом замайоріло зелене знамено ісламу. Прочани більше не прагнули перепливти Середземне море, щоби побувати на Святій землі.

Ватикан і європейські королі з подивом виявили, що орден тамплієрів, який виник нібито для охорони паломників, насправді перетворився на таку собі транснаціональну корпорацію, яка, користуючись податковими пільгами, наживала величезні статки на лихварстві й торгівлі.

Найрішучішим виявився французький монарх Філіп IV Красивий. Зрештою, він і найбільше заборгував лицарям. Арештованих храмовників люто катували, щоб вони підтвердили обвинувачення в єресі, ідолопоклонстві та плюндруванні священних реліквій. Зокрема, інквізитори стверджували, що нібито тамплієри вивезли зі Святої землі Святий Грааль і фрагменти справжнього хреста, на якому розіп’яли Ісуса Христа, і сховали їх у котромусь зі своїх замків. А великий магістр нібито замість ковдри використовував Плащаницю з ликом Христа (зараз вона відома як Туринська).

Більшість арештантів, не витримавши нелюдських знущань, зізналися. Треба віддати належне трьом найголовнішим храмовникам на чолі з великим магістром – вони мужньо витримали всі катування і категорично заперечували висунуті проти них обвинувачення. За це всіх трьох спалили живцем.

1312 року Папа Клемент V офіційно розформував орден тамплієрів. Його багатства, замки та землі конфіскували королі, не забувши поділитися з Ватиканом.

Щоправда, залишається питання, що сталося з тисячами тамплієрів по всій Європі (засудили лише кілька сотень) і куди подівся флот ордену, який зник з французького порту Ла-Рошель у п’ятницю, 13 жовтня, 1307 року. Також безслідно зник і велетенський архів тамплієрів, у якому містилися всі відомості про їхню фінансову діяльність.

За однією з версій, члени ордену повтікали до тих країн, на які не поширювалася папська юрисдикція, зокрема до Шотландії, Прибалтики та, ймовірно, до України…

Однією з пам’яток Закарпаття вважають руїни замку ХІІ століття в селищі Середнє Ужгородського району. Колись він був одним із осередків тамплієрів. Підприємливі лицарі отримали право на торгівлю сіллю з копалень у Солотвині. Храмовники добре вміли не тільки торгувати, а й захищати свої економічні інтереси. Швидко зводили вздовж усього Соляного шляху низку укріплень, які використовували як митні пости і місця дислокації військових гарнізонів.

Замок був захищений чотирма оборонними лініями – валами, ровами (наповненими колись водою, а нині заболоченими) і стінами. В центрі височіла триярусна квадратна башта – донжон, висота якої сягає 20 метрів, товщина стін – 2,6 метра. Споруда не унікальна: замки такого типу будували в той час по всій Європі.

Відшукали тамплієрський слід і на Волині – в селищі Луків Турійського району. Опис тамтешнього замку храмовників знайшов у одному англійському історичному джерелі нині, на жаль, покійний, директор Львівської галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький. Замок не зберігся, бо був дерев’яний. Але навколо того місця, де він стояв, залишилася частина греблі та стародавнього моста, величезні, заповнені водою рови завширшки 25-30 метрів.

Не пасе задніх і Львівщина. В селі Новосілки під Золочевом знайшли старовинні камені з витесаними латинськими письменами і переплетеними вінками – маковим (трагедія) і терновим (смерть). На думку дослідників, це шифр-ключ, залишений тамплієрами.

То, може, Святий Грааль захований десь в Україні…

P. S. Знемагаючи  від нестерпного болю на інквізиторському вогнищі, великий магістр тамплієрів Жак де Молле прокляв Папу Римського і короля Франції та всіх їхніх нащадків. За місяць у жахливих судомах помер Папа Климент V. За півроку раптовий інсульт звів у могилу Філіпа IV Красивого, який до того ніколи не скаржився на здоров’я. Упродовж 14 років (1314 – 1328) за загадкових обставин загинули троє його синів, яких в народі охрестили “проклятими королями”. Жоден із них не залишив спадкоємців чоловічої статі. Зі смертю Карла IV, останнього з них, династія Капетінгів перервалася…

21 січня 1793 року, в розпал Великої Французької революції, під гільйотину пішов французький король Людовик XVI Бурбон. Зі слів очевидців, коли відтята голова монарха впала у кошик, якийсь чоловік застрибнув на ешафот, вимастив руку в крові і вигукнув у натовп: “Жак де Молле, за тебе помстилися!”. На страту Людовик XVI очікував у Тампльській вежі – колишній твердині тамплієрів…