На численних монументах і меморіальних дошках, встановлених та його честь у багатьох країнах світу, зазначений лише рік народження – 1912. Дати смерті немає, бо досі ніхто достеменно не знає, як загинула ця непересічна людина.

…Передові частини 2-го Українського фронту вийшли до угорської столиці 20 грудня 1944-го. Бої ще тривали, коли у відділенні Червоного хреста на будапештській вулиці Бенцур, 16 з’явився 32-річний перший секретар посольства нейтральної Швеції Рауль Валленберг. Працівникам Червоного Хреста швед пояснив, що росіяни, найімовірніше, звільнять цей район перші, і тоді він швидко зможе повідомити маршала Малиновського про будапештське гетто на березі Дунаю, в районі Західного вокзалу. Валленберг був упевнений, що Червона армія не дозволить знищити в’язнів гетто.

Швед не помилився – радянські солдати більшу частину будапештських євреїв урятували. Невгамовний Валленберг всівся в машину, щоби мчати до Дебрецена, де також було облаштоване гетто. З того дня – 17 січня 1945 року – шведського дипломата Валленберга та його шофера, угорця Лангфельдера, не бачив ніхто…

Рауль-Густав Валленберг народився 4 серпня 1912 року в Стокгольмі у родині офіцера шведського військово-морського флоту. По батьківській лінії належав до відомої в Швеції родини банкірів і дипломатів. По материнській був нащадком одного з перших представників єврейської громади Швеції.

Вихованням Рауля займався його дід Густав. Спочатку він віддав онука на військові курси, а потім відправив до Франції для вивчення французької. До речі, окрім рідної шведської та французької мов, Рауль Валленберг володів ще й російською, німецькою та англійською.

Дід спав і бачив свого онука успішним банкіром, тож Рауль поїхав до Кейптауна (Південна Африка), де зробив успішну кар’єру в компанії, яка продавала будівельні матеріали. Потім невгамовний дід знайшов онукові роботу в “Голландському банку” на території британської підмандатної території Палестини в місті Хайфа. Саме тут Рауль зустрів євреїв, що втекли з нацистської Німеччини. Ця зустріч справила на нього надзвичайно глибоке враження.

У липні 1944 року Рауль Валленберг був призначений першим секретарем шведського посольства в Будапешті. Користуючись своїм дипломатичним статусом, він видавав багатьом місцевим євреям “захисні паспорти” на жовтому папері із синіми шведськими гербами, що давали їх власникам статус шведських громадян, які очікують репатріації.

Також він купував будинки, які оголошував частиною шведської дипломатичної місії, перетворюючи їх таким чином на недоторканну територію. В цих “шведських домах”, як їх називали, знайшли прихисток тисячі євреїв.

Йому також вдалося шляхом погроз покаранням за воєнні злочини переконати деяких німецьких генералів не виконувати накази Гітлера щодо вивезення євреїв у табори смерті. Таким чином він запобіг знищення будапештського гетто в останні дні перед наступом Червоної армії. Вважається, що Раулю Валленбергу вдалося урятувати не менш ніж 100 тисяч угорських євреїв (в одному тільки будапештському гетто на момент приходу радянських військ перебувало 97 тисяч осіб).

Існує кілька версій смерті Рауля Валленберга. Але в усіх присутня сумнозвісна Луб’янка – штаб-квартира КДБ у Москві (на той час Комітет держбезпеки називався МДБ).

Вважається доведеним, що Валленберга з Будапешта переправили в Москву, де тримали у внутрішній в’язниці держбезпеки на Луб’янці. Існують свідчення німецьких в’язнів, в яких вони заявляють, що спілкувалися з полоненим шведським дипломатом за допомоги “тюремного телеграфу” (перестукувалися через стінки) аж до 1947 року. Після того, з їхніх слів, Рауль кудись зник.

До речі, в “справі Валленберга” присутній і український слід. У жовтні 2000 року колишній радянський солдат Богдан Тарнавський після 55 років мовчанки приголомшив світ заявою: “Це я заарештував Рауля Валленберга!”. Як зізнався ветеран, у січні 1945 року, перебуваючи в дозорі, він затримав дивного незнайомця за те, що той тримав у руках армійський казанок незвичної форми. “В його кишенях були лише дзеркальце і гребінець – більше нічого. Але потім я виявив, що в нього під підкладкою зашиті документи: шведський і бельгійський паспорти на одне й те ж прізвище – Валленберг”, – розповів Тарнавський. З його слів, тоді він навіть не підозрював, що чоловік, якого він змусив іти до командира з черевиками в зубах (щоби не втік), урятував від гітлерівців 100 тисяч людей.

Варто зауважити, що попервах Кремль навіть не приховував, що Рауль Валленберг перебуває в Москві. На запит шведського уряду в лютому 1945 року посол СРСР у Швеції Олександра Коллонтай повідомила матір дипломата, що її син “перебуває в безпеці під захистом радянського уряду”. Однак потім сталося щось дивне – Радянський Союз почав робити вигляд, нібито Рауля Валленберга не існує (на вісім офіційних запитів шведського уряду не було надіслано жодної відповіді). В Кремлі навіть проігнорували особистий лист Альберта Ейнштейна до Сталіна, в якому нобелівський лауреат просив прояснити долю рятівника угорських євреїв.

Лише в лютому 1957 року радянська сторона таки визнала, що Рауль Валленберг був арештований в Будапешті співробітниками “Смершу” (радянська військова контррозвідка – “Смерть шпигунам”) і вивезений до Москви, де нібито й помер від інфаркту 17 липня 1947 року. Проте набагато вірогіднішою виглядає версія, що його вбили. Принаймні, як писав колишній радянський розвідник Павло Судоплатов, Валленбергу ввели смертельну ін’єкцію в спецлабораторії МДБ у Москві, а тіло спалили в крематорії Донського монастиря. Але навіщо було знищувати шведського дипломата?

Одна з версій – гроші. І то чималі. Хоча, як казав українець Тарнавський, у момент арешту в кишенях Валленберга були лише дзеркальце і гребінець, в офісі шведа у Будапешті офіцери “Смершу” виявили неабиякі цінності.

По-перше, відомо, що сіоністські організації зі Сполучених Штатів дали Валленбергу для підкупу німецьких генералів величезні на той час гроші – близько 250 тисяч готівкою. Судячи з усього, дипломат не встиг витратити їх усі. Крім того, за неперевіреними даними, швед мав багато золота і коштовностей, які врятовані ним євреї, не маючи змоги провезти цінності через блоковані німцями кордони, залишали на зберігання у шведському посольстві.

За однією з версій, Валленберг потрапив до радянської в’язниці за підозрою в тому, що нібито переховував золото Гіммлера. Коли ж з’ясувалося, що це не так, у Кремлі вирішили, що буде простіше знищити Валленберга, а вилучені в нього величезні цінності скерувати “на розбудову соціалізму”, а не повертати колишнім власникам.

Існує й інша версія – буцімто діяльність Валленберга з порятунку угорських євреїв була лише прикриттям для активної шпигунської діяльності на користь Сполучених Штатів. Хоча є свідчення й про кілька зустрічей Валленберга із самим начальником політичної розвідки Третього Райху бригадефюрером Вальтером Шелленбергом, який наприкінці війни на доручення Гіммлера активно шукав контактів із союзниками щодо укладення сепаратного миру за спиною СРСР.

Не виключено, що хлопці з Луб’янки плекали надію завербувати цінного “кадра”, який мав розгалужені міжнародні зв’язки і міг стати козирем у протистоянні з американською розвідкою, яке тоді якраз починалося. Крім того, через Валленберга можна було знайти неофіційні виходи на шведські банки та єврейські фінансові кола в Сполучених Штатах. Відомо, що в перші роки після війни Сталін усерйоз розглядав ідею широкого залучення іноземного капіталу для відновлення зруйнованої країни. Судячи з того, що з Москви Рауль Валленберг не повернувся, співпрацювати з Радянським Союзом він не захотів.

Та якою б не була прихована сторона діяльності Валленберга, в усьому світі його шанують як великого рятівника десятків тисяч людей. За заслуги перед людством йому постали пам’ятники в багатьох містах світу – Стокгольмі, Будапешті, Нью-Йорку, Лондоні, Москві, Тель-Авіві, Братиславі, Сантьяго та інших.

26 листопада 1963 року ізраїльський Інститут катастрофи і героїзму Яд Ва-Шем присвоїв Валленбергу звання Праведника народів світу. В 1981 році американський конгресмен Том Лантос, один із урятованих шведом угорських євреїв, став ініціатором присвоєння Валленбергові звання почесного громадянина США (він став другою людиною, якій було присвоєне це звання – загалом у історії тільки семеро діячів були удостоєні честі стати почесним громадянином Сполучених Штатів, у їх числі – Вінстон Черчилль і Мати Тереза). В 1985 році Валленберга проголосили почесним громадянином Канади, а в 1986-ому – Ізраїлю. 26 липня 2012 року швед був нагороджений Золотою медаллю Конгресу США “на знак визнання його досягнень і героїчні дії під час Голокосту”.