Угорський ультиматум щодо радикального перегляду політики Північноатлантичного альянсу щодо України проіснував лише кілька днів. У вівторок увечері в угорсько-українському конфлікті стався різкий поворот. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто несподівано погодився на переговори з Києвом, хоча до того позиція Будапешта була категоричною: жодних зустрічей, доки Київ не зупинить дію мовної норми закону “Про освіту”. “Та не варто думати, що Сійярто просто так стрімко змінив думку. Дії Будапешта мають чітку причину: дякувати за зміни ми маємо США”, – стверджує Європейська правда.

Прогнози щодо активізації проросійської політики Віктора Орбана, який вчетверте поспіль був обраний прем’єр-міністром Угорщини, на жаль, справдилися. Вже на першому інавгураційному засіданні оновленого уряду був схвалений документ під назвою “Меморандум: Ініціатива створення нової політики НАТО щодо України”. Це стало абсолютною несподіванкою навіть для угорських політологів, адже, як правило, на подібних суто церемоніальних заходах ніколи не ухвалюються якісь важливі рішення, тим більше такі, що стосуються зовнішньої політики.

У документі стверджується, що “реформування України попри безпрецедентний рівень політичної підтримки та фінансової допомоги, провалилося”. Угорщина намагається переконати союзників, що Україна… становить небезпеку для Альянсу. “Держава, що вже є крихкою, стає все більш вразливою до зовнішнього і внутрішнього впливу. Дійшло до того, що Україна вже несе безпековий виклик своїм сусідам, включаючи Угорщину”, – йдеться в документі.

Будапешт у своєму меморандумі представляє Україну як failed state, державу, що не відбулася. “Українська держава ослабла до тієї міри, що тепер вона не здатна виконувати свої базові зобов’язання, в тому числі забезпечувати верховенство права та здійснювати ефективне економічне, соціальне та політичне управління”, – йдеться у документі. 

Звісно ж, із такими державами Альянс не мав би, на думку Угорщини, продовжувати взаємодію на звичному рівні. На цій підставі Будапешт пропонує кардинально переглянути підтримку, яку НАТО надає Україні: “Щоб зберегти стабільність у регіоні на східному кордоні Альянсу, НАТО має адаптувати свою політику щодо України до цих нових обставин”. 

При цьому Угорщина готова відмовиться від усіх своїх звинувачень, якщо Україна не буде застосовувати мовну норму прийнятого минулого року закону “Про освіту” для національних меншин країн-членів НАТО (зокрема – угорської меншини на Закарпатті). Нагадаємо, що згідно з новим законодавством, у закладах дошкільного і початкового рівнів (1 – 4 класи) викладання рідною мовою національних меншин зберігається, водночас наголос робитиметься на оволодінні українською мовою. Проте у школі базового рівня (5 – 9 класи) навчання здійснюватиметься винятково українською, щоб діти були готові отримувати вищу освіту в українських університетах і могли вільно спілкуватися державною мовою.

Кілька країн висловили з цього приводу претензії, зокрема Польща, Болгарія та Греція, представники чиїх нацменшин компактно мешкають в Україні. Але справжня істерика здійнялася саме в Будапешті, який звинуватив Київ, ні багато ні мало, не просто у звуженні прав нацменшин, а в “наступі на їхню ідентичність і культуру та спробах примусової українізації та асиміляції”.

Однак Венеційська комісія не побачила нічого протиправного в цій статті українського закону, рекомендувавши лише забезпечити довший перехідний період впровадження нововведень, на що Київ одразу погодився. І конфлікт, здавалося, мав би вичерпатися. Однак Будапешт пообіцяв на офіційному рівні блокувати будь-які важливі для України зустрічі на рівні ЄС і НАТО. Так і вийшло. Вето Угорщини стало причиною скасування засідання комісії Україна – НАТО та візиту міністра оборони Степана Полторака на міністерське засідання НАТО. 

Чи є в цій історії російський слід? Цілком можливо, хоча зрозуміло, що жодних коментарів з цього приводу немає. Інтереси Путіна й Орбана дивним чином збігаються. Один мріє про відновлення СРСР (чи принаймні про перетворення його колишніх республік на свою виключну сферу впливу). Другий носиться з ідеєю “Великої Угорщини”. “Мова йде не про втрачені після двох світових воєн території, а про символічну велич, що перевищує політичне значення цієї невеликої країни”, – пише Newsweek Polska.

Віктор Орбан віртуозно грає на національних почуттях угорців, котрі ось уже майже сто років почуваються жертвами всіх навколо: західних держав, Гітлера, СРСР, а останнім часом і ЄС та ліберальних еліт. Прийшовши до влади 2010 року, угорський прем’єр проводив цілеспрямовану політику “несхожості” Угорщини на решту європейських держав, вимагав для Будапешта особливих преференцій і запекло критикував усю систему Євросоюзу, яка, на його думку, утискає суверенні права своїх членів.

Зрозуміло, що Орбан став справжньою знахідкою для загнаного в глухий геополітичний кут Путіна. Саме Угорщина Віктора Орбана стала першою країною ЄС, яку російський президент відвідав після анексії Криму (на початку 2015 року). Але однозначно стверджувати, що угорський меморандум допомагали писати в Кремлі, не можна. Хоча “наїзд” Будапешта на Київ геополітично дуже вигідний Москві.

У Брюсселі, на відміну від уряду Орбана, прогрес українських реформ бачать. Причому саме в тих сферах, які Будапешт у своєму меморандумі поставив під сумнів. “Останніми роками Україна здійснила суттєві реформи в секторі безпеки та оборони, а також у таких сферах, як охорона здоров’я, освіта та благополуччя населення. Важливо, щоб Україна продовжувала просуватися шляхом реформ”, – наголосили в Альянсі.

Про те, що Угорщина не повинна блокувати співпрацю України та НАТО, йшлося на засіданні Парламентської асамблеї НАТО у Варшаві, що відбулося 26 травня ц. р. Але головним чинником, який став причиною різкої зміни позиції Угорщини, експерти називають позицію США. Минулого тижня Петер Сійярто зустрівся із помічником держсекретаря США Вессом Мітчеллом. І хоча про перебіг переговорів можна лише здогадуватися (сам Мітчелл від коментарів відмовився), США ніколи не приховували свою позицію з цього приводу: Угорщина має припинити блокаду співпраці України з НАТО.

Тож перспективи доволі оптимістичні. Хоча з іншого боку, наразі немає жодних гарантій, що затяті угорці остаточно відмовилися від своїх претензій. Очевидно, протистояння Будапешта та Києва триватиме й надалі, хоча й не настільки запекло, як раніше.