Щовечора на інтернет-сто­рі­­нці Ніколи Пашиняна з’являється черговий звіт на тему “Що корисного я зробив сьогодні”. Новий глава Вірменії розпочинає вже звичним: “Привіт, дорогий народе, це прем’єр. Сподіваюся, у вас усе гаразд!”, після чого розказує мешканцям країни, чим він займався протягом дня, пояснює деякі свої рішення, жартує і зичить всім добра.

Нібито спокійна та прогнозована Вірменія стала головним ньюз-мейкером на пост-радянському просторі. Всупереч прогнозам численних аналітиків, прем’єр-міністром, тобто фактичним главою держави (країна перейшла до парламентської форми правління у 2014 році, коли до конституції були внесені зміни, згідно яких президент перетворюється на суто церемоніальну фігуру, а реальна влада переходить до прем’єра. – “Львівська Пошта”) став затятий опозиціонер 42-річний Нікол Пашинян, який перевернув догори дригом до того апатичну в політичному плані республіку Закавказзя, радикально змінивши конфігурацію влади в цій країні з населенням 3 млн осіб.

Першим рішенням нового фактичного глави держави стало перейменування дня перемоги 9 травня на День скорботи і його перенесення на 8 травня. Пашинян заявив, що це дозволить Вірменії зробити ще один крок у бік Євросоюзу. Нагадаємо, саме намагання Президента України Петра Порошенка відзначати власне не “дєнь побєди” 9 травня, а День пам’яті та примирення 8 травня стали підставою для чергового галасу російських телеканалів про “засилля хунти в Києві”. Тепер, схоже, ще одна “хунта” засіла в Єревані.

Але Кремль навряд чи здасть вірменські позиції. Хоча Нікол Пашинян упродовж своєї 10-річної політичної діяльності був одним із небагатьох політиків у країні, який послідовно виступав за євроінтеграцію та вихід з улюбленого дітища Путіна – Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), змінити проросійський курс “папєрєдників” йому буде надзвичайно складно і навіть небезпечно.

“Нікол Пашинян дуже сильно обмежений у своєму маневрі. Це й економічна, і військово-політична залежність Вірменії від РФ. Не варто забувати, що в місті Гюмрі знаходиться військова база РФ, де дислокуються близько 5 тис. російських солдатів. Це спецпризначенці, це дуже серйозні війська. Вони сидять у казармі, але це не троянський кінь, це ціла армія троянських коней”, – каже Тигран Хзмалян, кінорежисер і політичний коментатор з Єревана.

Російська армія теоретично гарантує мир між Вірменією і Азербайджаном, між якими досі триває війна за Нагірний Карабах (Республіка Арцах). Баку не ризикне атакувати Вірменію, поки там знаходиться військова база РФ. Водночас міжнародне співтовариство вважає регіон Арцах азербайджанським, а Баку час від часу погрожує повернути його силою.

Тож послідовний прихильник зближення з ЄС Нікол Пашинян просто немає вибору: так чи інакше він мусить крутитися в орбіті Путіна. РФ не лише тримає свою військову базу на вірменській території, але й постачає Єревану озброєння. Також не варто забувати, що Вірменія перебуває фактично в облозі. Два з чотирьох кордонів блоковані (з Азербайджаном та Туреччиною), про вузький перешийок із обтяженим санкціями Іраном можна навіть не згадувати, єдині “двері” у широкий світ – через Грузію. “В таких умовах зовнішня політика Вірменії обумовлена не сподіваннями її лідера, а суворою дійсністю: тут Ніколу Пашиняну вибирати нема з чого”, – вважає російський політолог Аркадій Дубнов. Його думку підтверджує й зміна риторики Нікола Пашиняна, який з опозиціонера перетворився на фактичного главу держави. Новий вірменський прем’єр-міністр гарантував недоторканість російських інвестицій (олігархи з РФ мають величезний вплив на вірменський ринок, зокрема, місцевий монополіст “Електричні мережі Вірменії” на 100 % належить росіянам. – “Львівська Пошта”). На питання про ймовірність виходу Вірменії з ЄАЕС новий прем’єр воліє відбутися обтічними фразами. “Бажаючи того чи ні, Пашинян продовжить проросійський курс свого попередника Сержа Саргсяна, адже від нього тут особливо нічого не залежить”, – підсумовує Аркадій Дубнов.