Заступник міністра фінансів Білорусі Юрій Селіверстов заявив, що Мінськ розраховує на отримання найближчим часом чергового траншу кредиту Євразійського фонду стабілізації і розвитку (ЄФСР) у розмірі 200 млн доларів. Хоча ЄФСР заснований країнами-членами Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), основним донором установи є Російська Федерація.

Це вже друга кредитна програма з ЄФСР. У 2011 – 2013 роках Білорусь вже отримала від Антикризового фонду ЄврАзЕС 3 млрд доларів. Кредити по лінії євразійського партнерства – не єдиний канал фінансової підтримки Мінська з боку Москви. У серпні 2017 року уряд РФ надав Білорусі 700 млн, причому гроші призначалися… для погашення наданих Москвою раніше кредитів.

Станом на 1 січня 2018 року валовий зовнішній борг Білорусі в розширеному визначенні досягнув історичного максимуму – 25 млрд доларів, що становить майже половину річного валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Щоправда, приблизно чверть цієї суми не є боргом безпосередньо державних органів. Це кредити компаній, за якими уряд виступає поручителем. Однак 17,3 млрд доларів – прямі державні борги, які Мінськ не має чим погашати. Тенденція до зростання зовнішнього боргу намітилася в Білорусі вже давно. Ще на початку 2010 року він становив 13,9 млрд доларів. За минулих вісім років показник вдалося наростити на 80%: мабуть, швидше в Білорусі росли тільки ціни і курс долара, пише Білоруський партизан. При цьому з чотирьох складових боргу (борг уряду, Нацбанку, банків та інших організацій) особливу спритність демонстрували саме уряд і Нацбанк: їхні борги зросли на 106% і 162% відповідно. Втім, Нацбанк в останні роки відійшов від практики активних запозичень, натомість уряд, навпаки, увійшов у смак. У 2016 році – приріст на 1,18 млрд, ну а в 2017-ому – справжній ривок на 3,1 млрд.

Одне із найбільш суперечливих питань – куди білоруський уряд спрямовує позичені гроші? Офіційна відповідь – до складу золотовалютних резервів країни. А ось із подальшим їх використанням бувають різні варіанти. Наприклад, у 2011 – 2014 роках валюта активно витрачалася на підтримку курсу білоруського рубля. Із 2015 року місцевий Нацбанк відійшов від цієї шкідливої практики, але витрачених грошей вже не повернеш. Валюта пішла – борги залишилися, і тепер усе нові й нові позики витрачаються в основному на погашення і обслуговування старих боргів. Наприклад, у 2018 році загальна сума валютних платежів становитиме 3,8 млрд доларів. На окрему увагу заслуговує сума процентних платежів – по 750 млн доларів і в поточному, і в наступному роках. За рахунок того, що зовнішні кредити, як правило, надаються на тривалі терміни, по кожній такій позиці набігає значна переплата. Наприклад, відсотки за трьома випусками євробондів, за допомогою яких уряд Білорусі за останній рік залучив 2 млрд доларів, обійдуться скарбниці в 1,19 млрд – це більше половини від загальної суми позики. Ці виплати будуть розтягнуті на 12 років. Не дивно, що при таких процентних платежах держборг у довгостроковій перспективі тільки зростатиме, незважаючи навіть на те, що зараз Мінськ витрачає нові позички тільки на погашення старих.

Зрозуміло, що із боргового зашморгу таким шляхом не вислизнути. Тим більше, що білоруська економіка, яка, до речі, позиціонується як експортоорієнтована, практично не генерує іноземної валюти. Валютна виручка звичайно є, проте вона повністю йде на оплату імпорту. В результаті сальдо зовнішньої торгівлі балансує біля нульової позначки, експортні мита приносять лише близько 500 млн доларів на рік, а інших джерел практично немає. Протягом останніх двох років постачальником валюти для платежів по валютному боргу виступало населення, яке на тлі падіння доходів активно продавало старі валютні заначки, але це джерело поступово вичерпується.

Тож у Лукашенка залишається остання надія – просити грошей у Путіна. Варіант безпрограшний – Кремль змушений фінансувати одного із своїх останніх союзників. “Білорусь – наш найбільш лояльний сусід. Скільки потрібно, стільки і треба давати грошей, зміцнюючи наші союзницькі відносини”, – підсумовує відомий російський економіст, професор Олена Пономарьова.