Сполучені Штати заблокували проект створення української ракети-носія для Туреччини. Як розповіли інформагентству “Оборонно-промисловий кур’єр” джерела в ракетній промисловості, це сталося два роки тому, коли тривала активна фаза перемовин Києва і Анкари. Виявляється, американську сторону турбує неконтрольоване посилення оборонного і технологічного потенціалу Туреччини, а також імовірна передача їй Україною ракетних технологій.

Поза тим, ще одна українська ракета може незабаром долетіти до Аравійського півострова. Наприкінці січня 2018 року пройшли успішні випробування ракетного двигуна для оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) “Грім-2”. “Розробка комплексу вийшла на фінальну стадію. Найімовірніше, впродовж року ОТРК вийде на польові випробування”, – повідомив директор “НВО “Павлоградський хімічний завод” Леонід Шиман.

“Грім-2” призначений для ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на дальностях до 280 км. Маса бойової частини одноступеневої балістичної ракети – 480 кг. Боєголовки такої ваги використовують у російському “Іскандері” і в радянській “Точці-У”. Боєзаряд здатен знищити противника на площі 10 тис. кв. м (за використання касетного заряду) або на площі 2-3 га (за використання звичайного осколково-фугасного заряду). Ще важливіше, що ракета летить за аеробалістичною траєкторією, стаючи таким чином майже недоступною для сучасних систем протиповітряної оборони (ППО). Як і в російському “Іскандері-М”, на одній пусковій установці “Грому” є можливість розміщення відразу двох ракет, що дає змогу бити по двох різних цілях.

Але головна інтрига полягає в тому, що для реалізації проекту “Грім-2” Україна заздалегідь знайшла закордонного замовника, який виділив на розробку ОТРК близько 40 млн дол. Мовиться про Саудівську Аравію, яка готова закупити партію ОТРК українського виробництва.

Здавалося б, навіщо Ер-Ріяду український “Грім”? Тут є один нюанс – офіційно заявлена дальність ОТРК становить 280 км, тобто чітко в межах прописаного в міжнародних угодах обмеження для систем, які йдуть на експорт. Водночас, як уже не раз наголошували розробники комплексу, його дальність завдяки незначній модернізації може бути збільшена до 500 км.

Саудівська Аравія, як відомо, є одним із найважливіших гравців на Близькому Сході. Вона активно втрутилася у громадянську війну в Ємені, конфліктує з Катаром та категорично налаштована проти збереження при владі в Сирії Башара Асада. Отримавши у своє розпорядження відносно дешеві українські ОТРК, саудити після їх модернізації (на що матимуть повне право в рамках міжнародного законодавства, яке забороняє продавати комплекси з дальністю понад 280 км, але не забороняє кінцевим покупцям вдосконалювати їх) матимуть змогу тримати під прицілом контрольовані Асадом стратегічні пункти та дислоковані на сирійській території підрозділи Корпусу вартових Ісламської революції з Ірану (ще одного стратегічного противника Ер-Ріяда).

Зрештою, це не єдиний випадок співпраці Києва з Ер-Ріядом: Саудівська Аравія також бере участь в реалізації проекту середньомагістрального транспортного літака Ан-132. Повітряне судно має подвійне призначення – окрім суто цивільних завдань, може використовуватися для десантування живої сили та бойової техніки на парашутних платформах, а також для транспортування поранених в умовах бойових дій.

Крім того, саудівці, напевно, долучилися й до виділення частини фінансування для запуску виробництва броньованих автомобілів на Краматорському автомобільному заводі: “Кугуар”, “Спартан”, “Раптор”, “Халк”. Частину коштів КрАЗу надала фірма Streit Group із Об’єднаних Арабських Еміратів, які, як відомо, перебувають під повним контролем Ер-Ріяда.

Однак така активність українського військово-промислового комплексу, як бачимо, не надто подобається Сполученим Штатам. Американці, очевидно, вбачають в українцях конкурентів, адже також були б не проти продати туркам і саудівцям ракети власного виробництва.