Як повідомляється на президентському сайті, Алієв відніс до історичних земель Азербайджану Еріванське ханство (південно-західні та центральні області сучасної Вірменії) і територію навколо озера Севан.

“Про це мають знати як наше молоде покоління, так і весь світ”, – сказав азербайджанський лідер. “Ми, азербайджанці, повин­ні повернутися на цю історичну землю. Це є нашою політичною і стратегічною метою, до якої ми повинні поступово наближатися!” – наголосив Гейдар Алієв, виступаючи на з’їзді правлячої партії “Новий Азербайджан”.

Реакція міністерства закордонних справ Вірменії були миттєвою – Єреван звинуватив Гейдара Алієва в расизмі. “Заяви президента Азербайджану – держави, що з’явилася на політичній карті світу лише сто років тому, про територіальні претензії до Вірменії не новина. Ці заяви в сукупності з не­одноразовими деклараціями про те, що вірмени всього світу – вороги Азербайджану номер один, у черговий раз демонструють всю расистську сутність правлячого режиму Баку”, – повідомив прес-секретар МЗС Вірменії Тігран Балаян.

Нагадаємо, що між Азербайджаном та Вірменією ще з початку 1990-их років точиться збройних конфлікт через Нагірний Карабах. Цей регіон, населений переважно етнічними вірменам, у 1921 році постановою Політбюро ЦК РКП (б) включили до складу Азербайджанської РСР зі створенням автономії (НКАО – Нагірно-Карабаська автономна область). Після розвалу СРСР НКАО вирішила проголосити незалежність, що спричинило повномасштабний збройний конфлікт із використанням авіації та бронетехніки, в якому брали участь не лише вірмени та азербайджанці, а й численні найманці з різних країн.

Зараз Нагірно-Карабаська Республіка (самоназва – Республіка Арцах, столиця – Степанакерт) вважається самопроголошеною державою з населенням 138 тисяч осіб, яку визнали лише такі ж невизнані державні формування, як Республіка Абхазія, Південна Осетія та Придністровська Молдовська Республіка. Азербайджан вважає Нагірний Карабах окупованою територією.

Тривалий час на лінії розмежування було тихо, але в квітні 2016-го у регіоні відновилися бойові дії, лік загиблих пішов на десятки. А в січні цього року спалахнув грандіозний дипломатичний скандал: Азербайджан радісно повідомив, що до країни надійшла чергова партія нової військової техніки з Росії. “Доставлена кораблями РФ у порт Баку велика партія сучасної військової техніки і боєприпасів у найкоротші терміни буде передана в розпорядження військових частин, дислокованих на лінії фронту”, – зазначили в міністерстві оборони Азербайджану. Там також додали, що “дані види озброєння вже були успішно застосовані в ході бойових операцій у Нагірному Карабасі в квітні 2016 року. Знищення великої кількості живої сили, техніки та інших засобів противника продемонстрували їх високу ефективність”.

У Вірменії втратили дар мови… Єреван завжди вважав Москву вірним союзником. Понад те, що Вірменія є членом виплеканих Путіним Євразійського економічного союзу і Митного союзу та ще й входить у очолювану РФ Організацію договору про колективну безпеку, статут якої передбачає взаємну воєнну допомогу. Ба більше, на території Вірменії, в місті Гюмрі, дислокується 102-га військова база Російської Федерації.

Тепер з’ясувалося, що азербайджанці вбивали вірмен придбаним у РФ озброєнням. Вірмени, щоправда, відповідали тим самим. Москва є основним постачальником зброї Єревану, причому мовиться не тільки про стрілецьку зброю, а й про бронетехніку, ракетні установки залпового вогню “Смерч”, зенітні ракетні комплекси “Игла-С” та ін. Щоправда, приблизно таку ж саму номенклатуру з Москви отримав і Баку. Щодо Вірменії даних немає, але відомо, що Азербайджан з початку 2010 року придбав у РФ озброєння щонайменше на 4 мільярди доларів.

Але чи річ лише в грошах? Виглядає так, що на Кавказі Путін застосовує своєрідні методи гібридної війни. Озброюючи до зубів і тих, і тих, Кремль знову і знову роздмухує нібито давно пригаслий конфлікт, тримаючи і Баку, і Єреван у постійному напруженні та водночас не даючи можливості нікому з них перемогти.

Доказом цього є передача наприкінці 2016-го Вірменії чотирьох ракетних комплексів “Іскандер” з дальністю дії 280 кілометрів. “Призначення і параметри цієї зброї дозволяють завдати невиправної шкоди інфраструктурі країни, проти якої вона може бути застосована. В будь-якому випадку ми розглядаємо “Іскандери” як зброю гарантованого удару, якщо буде така необхідність. Це в першу чергу зброя стримування”, – заявив тоді міністр оборони Вірменії Віген Саркісян. А вже за рік у Баку не менше раділи поя­ві російської далекобійної ракетної системи “Фаворит” з подібними бойовими характеристиками.

Філософія Путіна приблизно така: ви там, хлопці, хоч повбивайте один одного (так воно, на жаль, і є), але командувати парадом буду я. Москві не подобається, що Азербайджан плекає плани будівництва газопроводу від своїх багатющих родовищ через Туреччину до країн Південної Європи. Водночас нинішні поставки озброєння Баку виглядають очевидним покаранням Єревана за несподіване підписання в листопаді 2017 року Угоди про розширене та всеосяжне партнерство з ЄС. Хоча документ дещо відрізняється від Угоди про асоціацію з ЄС, відмова від підписання якої коштувала Януковичу політичної кар’єри, Кремль вирішив продемонструвати президентові Вірменії Сержу Саргсяну, що його кар’єру можуть поховати передані азербайджанцям російські танки.