З моменту обрання в листопаді 2016-го на посаду президента країни Ігор Додон аж із штанів вискакував, намагаючись догодити своєму “любому другу” Путіну. На всіх кутках він наголошував на дружбі з Москвою та прямим текстом висловлював ненависть до Євросоюзу та НАТО. Однак чоловік чомусь забув, що Молдова – це парламентська республіка, де президентські повноваження достатньо обмежені.

Натомість більшість депутатів (зрештою, як і більшість населення країни) налаштовані прозахідно і вважають Росію ворогом, оскільки саме за підтримки Москви була створена на початку 1990-х та існує досі самопроголошена Придністровська молдовська республіка.

Одним з перших указів Ігоря Додона на посаді президента стала відставка міністра оборони країни Анатоля Шалара, відомого прихильник уніонізму (об’єднання Молдови з Румунією), якого глава держави звинуватив у “заграванні з НАТО”.

У відповідь парламент висунув іншу кандидатуру на главу оборонного відомства – не меншого уніоніста Еуджена Стурзу. Президент став дибки і двічі відхилив цю кандидатуру (хоча, згідно закону, в разі повторного подання парламентом мусів підписати відповідний указ).

У відповідь депутати парламенту звернулися до конституційного суду країни, який визнав, що Ігор Додон “знаходиться в стані тимчасової нездатності виконувати свої обов’язки” і дозволив делегувати його повноваження голові парламенту. Спікер Андріану Канду довго не бабрався і у вівторок, 24 жовтня, підписав указ про призначення Еуджена Стурзу міністром оборони. Новий глава відомства відразу прий­няв присягу і назвав своїм пріоритетом модернізацію збройних сил. Окрилені такою перемогою против­ники президента всерйоз задумалися над можливістю імпічмента.

Конфліктом з приводу призначення міністра оборони протистояння парламенту та президента не обмежується. У вересні Ігор Додон офіційно заборонив молдовським військовослужбовцям брати участь в навчаннях під егідою НАТО на Яворівському полігоні у Львівській області. Заборона не подіяла – нехай і сильно обмежений (в складі лише 57 солдатів і офіцерів) молдовський контингент у результаті прибув на Львівщину. Додон пообіцяв покарати командування збройних сил, але досі жодних повідомлень про якісь репресії не надходило.

Крім того, депутати і президент ніяк не здатні порозумітися з приводу виведення російських військових з Придністров’я, яке офіційний Кишинев вважає своєю територією. Парламент прийняв заяву про вивід росіян, але президент, без підпису якого документ не має законної сили, заблокував рішення, оскільки, за його словами, “це погіршить відносини з Росією”.

Обурення парламенту викликала також пропозиція глави держави про федералізацію Молдови. “Давайте не будемо дивитися на назву. Треба дати представникам Придністров’я місця в молдовському парламенті”, – заявив Ігор Додон. За його словами, вирішити придністровський конфлікт можна, надавши регіону особливий статус та змінивши конституцію країни. Тобто, йдеться про той самий “хитрий план” Путіна щодо Донбасу: мовляв, дайте особливий статус, щоб потім цей регіон мав законну можливість блокувати будь-які прозахідні ініціативи, наприклад, вступ до ЄС чи НАТО.

Цікаво, що навіть глава невизнаної Придністровської молдовської республіки Вадим Красносельський заявив, що не підтримує ініціативу Ігора Додона, наголосивши, що Тирасполь не цікавить план федералізації Молдови, оскільки Придністров’я хоче незалежності, а потім об’єднання з Росією.

Для Ігоря Додона останні події стали не тільки політичною поразкою, але і особистим приниженням. Він закликав своїх прихильників домагатися розпуску парламенту, проведення дострокових виборів і масових акцій протесту. Однак експерти сумніваються в його здатності мобілізувати людей, адже проросійська політика президента дуже багатьом не до вподоби. Тим часом Ліберальна партія Молдовії вже ініціювала збір підписів за імпічмент президента. Тож незабаром в Путіна може стати на одного друга менше.