Понад сто держав уже заявили про намір приєднатися до амбітного проекту “Один пояс – один шлях” (One Belt – One Road). Уперше китайський лідер Сі Цзіньпін заговорив про створення нових транскордонних мереж, що з’єднають Південно-Східну Азію з Європою, ще у вересні 2013 року.

Фактично, йдеться про відродження стародавнього Шовкового шляху – безпечного та зручного маршруту для переміщення вантажів і пасажирів з Китаю в країни Європи. Амбітна ідея Пекіна полягає в тому, щоб протягнути через всю Євразію автомобільні й залізні дороги, трубопроводи, побудувати морські порти і аеропорти.

Лідер КНР урочисто оголосив про створення спеціального фонду для реалізації проекту обсягом 100 млрд юанів (14,5 млрд доларів США). “Євразія, континентальний масив, який об’єднує Європу і Азію, стрімко втягується в єдиний ринок, що охоплює понад 65% населення, 75% енергетичних ресурсів і 40% ВВП в світі, і саме революційні залізничні маршрути пов’язують все це воєдино”, – пише Forbes.

Нині функціонують три залізничних коридори, які з’єднують Китай і Європу. Північний проходить, здебільшого, територією РФ (Транссибірська магістраль). Центральний маршрут – через Казахстан, однак далі – знову через Росію до Білорусі, далі – Польща (тобто, ЄС). Південний проходить через Казахстан до порта Актау, завдяки поромній переправі перетинає Каспійське море, далі – Азербайджан, Грузія, Туреччина – Євросоюз. Час в дорозі на кожному з коридорів становить від 10 до 16 діб.

Донедавна північний та центральний маршрути процвітали. Натомість зараз увага прикута до південного напрямку. Головна його перевага – він йде в обхід Росії. Запроваджені через агресію на Донбасі санкції Євросоюзу проти РФ викликали реакційне ембарго з боку Москви. Відповідно, багато європейських виробників продуктів харчування, які давно освоїли ринки збуту в Південно-Східній Азії, мають проблеми з доставкою своєї продукції. Контрсанкції Москви забороняють транзитні перевезення в треті країни територією Росії. Транскаспійський маршрут дозволяє обійти цю торгову блокаду, і коридор починає набирати обертів.

Як пояснив Німецькій хвилі експерт Інституту німецької економіки у Кельні Томас Пульс, цілей у проекту “Один пояс – один шлях” багато, але основна – не стільки коридор для доставки суходолом китайських товарів до Європи, скільки створення інтегрованого євразійського економічного простору, центром якого, в тому числі й політичних, буде Китай.

“Ідея полягає в тому, щоб економічно тісніше прив’язати до КНР ті держави, які розташовані вздовж цього коридору. Наприклад, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан. Зараз в якості центру євразійського простору позиціонує себе Росія. Для цього вона, зокрема, створила Євразійський економічний союз, в який входить і Казахстан. Натомість Китай явно претендує перехопити лідерство в Євразії”, – каже німецький експерт.

За даними МВФ, торгівля між Китаєм і п’ятьма пострадянськими державами Центральної Азії – Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном – зросла із 1,8 млрд доларів у 2000 році до нинішніх 50 мільярдів. Це означає, що Китаю вдалося обігнати Росію і стати найбільшим торговим партнером у цьому регіоні, який Москва, за звичкою, вважає своєю сферою впливу.

Реалізація проекту “Один пояс – один шлях” вигідна й Києву. Після того як Україна почала виконувати Угоду про Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, Росія, фактично, заборонила транзит українських товарів через свою територію. У відповідь Київ почав освоювати залізничний маршрут: Україна – Грузія – Азербайджан – Казахстан – Китай (дві поромні переправи в Чорному і Каспійському морях). Тобто, йдеться власне про той самий південний відтинок “нового шовкового шляху”, акцент на якому планує робити Пекін.

Мова про величезні обсяги зернових, які закуповує Китай в Україні, – це кукурудза (90% китайського імпорту) та ячмінь (4% імпорту КНР). Українська продукція має перевагу перед конкурентами (США та Бразилія) в тому, що в ній відсутні ГМО. Користується дедалі більшим попитом в КНР й українська соняшникова олія, якість якої значно краща за китайську, яку виробляють із сої чи арахісу.

Не варто забувати і про продукції українського військово-промислового комплексу, який, незважаючи на неоголошену війну РФ, становить 13-15% усього оборонного імпорту КНР. Зокрема, на суднобудівному заводі в Миколаєві виготовляють ключові блоки для двигунів китайських есмінців. Також Україна постачає двигуни для китайських літаків K-8 та L-15. Харківські танкові двигуни імпортуються до Китаю для спільного китайсько-пакистанського танку МВТ-2000.

Як заявив свого часу російській службі Голосу Америки директор Центру суспільних досліджень “Український меридіан” Дмитро Левусь, випробування Україною нового транспортного маршруту в обхід Росії переслідує не тільки економічні цілі: “Це однозначний сигнал про те, що Україна почала свою окрему євразійську гру. Судячи з усього, можна говорити, що в Росії з’явилося велике занепокоєння новим українським маршрутом. Україна не просто відкриває новий транспортний і торговий маршрут, нові ринки збуту в Центральній і Південно-Східній Азії. Офіційний Київ зазіхнув на святе – євразійську доктрину Росії, яка завжди вважалася монополістом цієї ідеї, головним транзитером для товарів між Європою і Азією”.