Верховний суд Індії продовжує розгляд унікальної справи в рамках якої вирішується доля величезного багатства, що зберігається в підвалах древнього храму Падманабхасвамі в місті Тіруванантапурам. Йдеться про найбільший скарб в історії, вартість якого, за найскромнішими підрахунками, становить 22 мільярди доларів.

З одного боку, на них претендують нащадки раджів, які століттями зносили у підземелля храму золото та дорогоцінні камені. З іншого – громада індуїстів і профспілка служителів храму. Тим часом, ціна питання може сягнути захмарних висот, оскільки покищо вивчена лише невелика частина храмових сховищ. Деякі індійські газети приголомшили світ сенсацією: сукупна вартість скарбів Падманабхасвамі може сягати… трильйона доларів! Звичайно ж, це більше нагадує побрехеньки Шахерезади, але навіть 22 мільярди – це щось неймовірне.

Князівство Траванкор на півдні Індії було засновано в 1729 році, але храм Падманабхасвамі значно древніший. У стародавніх тамільських текстах його іменували Золотим храмом, оскільки сюди століттями віруючі приносили пожертви богу Вішну. За звичаєм, спадкоємець трону, досягнувши повноліття, передавав у дар храму стільки золота, скільки важив сам.

За часів британського панування раджі Траванкору продовжували користуватися численними привілеями, примножуючи свої багатства.

Суто місцева екзотика – вхід у храм охороняли лише кілька людей з дерев’яними палицями, адже кожен у Траванкорі знав, що в підземелля Падманабхасвамі регулярно запускали королівських кобр, чиї зображення досі викарбувані на дверях для перестороги злодіям.

У 1947-ому, після відходу британців із Індії, володарі Траванкора здійснили невдалу спробу проголосити незалежність. Це, однак, не завадило їм зберегти всі колишні привілеї, включаючи титул “опікуна бога Вішну”. Справа в тому, що, за індійськими законами, власниками храмових пожертв вважаються божества, яким присвячений той чи інший храм. При цьому юридично боги прирівняні… до неповнолітніх, а отже, їм потрібен опікун – він же охоронець храму та всіх його скарбів. Саме цю жирну посаду і отримали раджі Траванкора. Незабаром поповзли неприємні чутки: мовляв, що “опікуни” безбожно обкрадають “неповнолітнього” Вішну. Тим більше, що на той час усі кобри в підземеллях Падманабхасвамі давно поздихали з голоду.

Все змінили двоє людей. Будинок юриста Ананди Падманабхана знаходиться на вулиці, що веде до храму, і він з дитячих років чув усі плітки про нечистих на руку раджів. Його дядька Сундарараджана, ревного індуїста, не хвилювали земні багатства – тільки служіння богам. У 2007 році вони подали позов до суду на главу роду раджів Траванкора 86-річного Мартханду Вармія, стверджуючи, що через жадібного дідугана юридично неповнолітній Вішну позбувся чималої частини своїх багатств. Суть позову: божеству потрібен новий опікун. Розслідування, проведене генеральним ревізором Індії, підтвердило обвинувачення.

Доки тривала судова тяганина, підстаркуватий глава династії помер, його нащадком став бізнесмен Мулам Тірунал Рама Варма. Він, як і його дядько, категорично відкидає всі звинувачення й найняв цілу команду адвокатів. Раджі Траванкора століттями володіли храмом, нагадує захист, і “перебували в особливих відносинах із богом Вішну”. Висновок: жоден земний закон не в силах змінити цю священну зв’язку.

На стороні раджів – колосальний вплив, яким вони досі користуються в штаті Керала, де їх за звичкою іноді величають королями. У разі необхідності колишні правителі Траванкора можуть легко організувати масові акції протесту.

“Коли я зазирнув у підземелля, мені відкрилося вражаюче видовище: вся підлога була вкрита діамантами та золотими монетами. Колись скарби складали до дерев’яних скринь, але з часом дерево зігнило, й усе порозсипалося”, – так описав скарби храму Падманабхасвамі один із членів спецкомісії, призначеної Верховним судом Індії для огляду скарбниці.

Зараз Золотий храм знаходиться під цілодобовою охороною 200 спецназівців. Усі підходи проглядаються камерами зовнішнього спостереження, на вході встановлені рамки металошукача, а на ключових позиціях розміщені крупнокаліберні кулемети. І подібні заходи безпеки не виглядають надмірними.

Лише в перших сховищах виявили величезний трон із чистого золота, всипаний сотнями діамантів та інших дорогоцінних каменів, 800 кілограмів золотих монет, ланцюг довжиною п’ять з половиною метрів вагою понад півтонни. Приблизна оцінка на око – уже згадувані 22 мільярди доларів. Але не треба забувати, що решта сховищ ще не розкриті. Там можуть зберігатися ще більші багатства, точна вартість яких здатна вразити увесь світ.

Чим закінчиться судова тяганина, зараз не може спрогнозувати ніхто. Але може так статися, що облизня спіймають і раджа, і бог Вішну. Скарб може прибрати до рук федеральний уряд.

Індія відчайдушно потребує золота: щорічно для того, щоб задовольнити попит на ювелірні вироби, доводиться імпортувати близько тисячі тонн, витрачаючи на це шалені гроші. А в індуїстських храмах по всій країні, за підрахунками голови індійського міністерства фінансів Аруна Джатлі, зберігається більше трьох тисяч тонн дорогоцінного металу (золотий запас Індії, для порівняння, становить лише 550 тонн).

Уряд запустив спеціальну програму, спрямовану на залучення золота в економіку. Храмам пропонується вкладати скарби в банки, під гарантовані відсотки. Саме золото пропонується розплавити і продати ювелірам. Логіка уряду приблизно така: тим самим “неповнолітні” боги отримають постійне джерело доходу і водночас допоможуть національній економіці. Думка богів при цьому, очевидно, нікого не цікавить.