Президент Білорусі провів грандіозну прес-конференцію, що тривала більше семи годин. За цей час емоційний “бацька” накидав купу камінців у город свого нібито союзника Путіна.

Нищівної критики зазнали практично всі аспекти російсько-білоруського співробітництва. Найбільш тривожний сигнал для Кремля – невдоволення Мінська умовами Митного союзу з Росією. “Ми постійно страждаємо через відсутність у Митному союзі рівноправності. Через це ми вже втратили 15 мільярдів доларів. У Росії визнають ці цифри, і навіть дали нам зараз кредит у п’ять мільярдів доларів. Вилучили у нас наші ж гроші і повернули нам третину від них під шалені відсотки”, – обурювався білоруський лідер.

Ще більше він нервував через наказ директора ФСБ Росії Олександра Бортнікова про введення вздовж усього російсько-білоруського кордону в Брянській, Смоленській та Псковській областях режиму повноцінної прикордонної зони. Раніше дві “братні” країни мало переймалися прикордонним контролем, аж тут раптом таке… Щоправда, Лукашенко сам спровокував загострення. На початку січня в Мінську раптово вирішили ввести п’ятиденний безвізовий режим для громадян 80 країн. До переліку, зокрема, увійшли всі держави Євросоюзу, а також США, Бразилія та Японія. Кордон між Росією і Білоруссю існує формально, його легко перетнути без перевірок, тому громадяни третіх країн, яким для відвідування РФ потрібно оформляти візу, отримали можливість потрапити на російську територію без проходження необхідних бюрократичних процедур.

Однак найбільше претензій Лукашенко має до Путіна в питанні ціни на енергоносії. Рівно рік тому Мінськ несподівано для Москви заявив, що платитиме за російський газ не за виставленими “Газпромом” рахунками, а за тією ціною, яку вважає “справедливою” (73 USD замість 132 USD за 1 тис. куб. м). Для порівняння: 2016 року вартість 1 тис. куб. м російського газу для європейських споживачів становила у середньому 160-180 USD.

Звідкіля в Мінську взяли “справедливу” цифру в 73 USD, не зовсім зрозуміло. За деякими даними, приблизно за такою ціною “Газпром” продає блакитне паливо великим промисловим споживачам усередині РФ (цінова політика російського монополіста відсутня в публічному доступі, тому експерти роблять висновки на основі інформації з інсайдерських джерел, “наближених” до керівництва “Газпрому”).

Шокований Путін довго сподівався, що це просто звичайна популістська заява Лукашенка. Однак той не збирався відступати. За даними “Газпрому”, станом на кінець 2016-го заборгованість склала майже 400 млн USD.

Потім крига нібито скресла. В середині грудня повідомлялося, що Білорусь готова погасити борг, але лише за умови, що РФ буде щорічно виплачувати їй компенсацію за високі газові ціни на загальну суму 300 млн USD. Звичайний підрахунок дає можливість зрозуміти, що “бацька” не облишив наміру пошити в дурні колишнього підполковника КДБ.

Оскільки Путін продовжував вимагати сплати газового боргу, Олександр Лукашенко зробив несподіваний хід. Офіційний Мінськ попередив, що має намір проіндексувати на 7,7% тарифи на послуги акціонерного товариства “Гомельтранснефть Дружба” (чиїми трубопроводами російська нафта перекачується до країн Західної Європи). У відповідь Російська Федерація заявила про намір скоротити поставки нафти до Білорусі. “Ми домовлялися, що Росія поставить нам 24 мільйони тонн нафти, а тепер нам збираються поставляти вже 18, потім 14, а тепер уже мова йде про 12 мільйонів тонн. Це що, нормально?” – обурювався білоруський лідер.

Інше проблемне питання – поставки продовольства з Білорусі в Росію. Москва давно підозрює, що Мінськ користується санкціями, ввозячи харчі з Європи, а потім експортуючи їх без мит в Росію, просто перебивши етикетки, що засвідчують країну походження. Зокрема, в 2015 році поставки яблук із Білорусі в Росію вп’ятеро перевищили зібраний у республіці урожай. Суперечка загострилася наприкінці 2016 року, коли Росія заявила, що білоруси “хочуть скористатися ситуацією, коли російський ринок закрили для поставок з ЄС і з України”. Реакція Лукашенка була різкою: “Навіть якщо у нас усе буде нормально, нас усе одно зроблять винними!”