У неділю, 4 грудня, в Італії пройшов загальнонаціональний референдум щодо конституційної реформи, інційований главою кабінету міністрів Маттео Ренці. Явка виборців виявилася досить високою – 65,9%. Результати – однозначними: за конституційні зміни проголосувало трохи більше ніж 40% виборців, проти – майже 60%. Реформу повністю підтримали лише дві області Італії (Емілія-Романья і Тоскана) та провінція Больцано. Як підсумок, вже в ніч на понеділок ініціатор референдуму Маттео Ренці, який вважається виразно проєвропейським політиком, заявив, що йде у відставку. 

Юридично на референдум було винесене питання про схвалення законопроекту щодо зміни Конституції Італії, в результаті якого кардинально змінилася би політична система країни. “Нині парламент в Італії розділений на дві абсолютно рівноцінні палати, які мають рівні права, включаючи право вето на зміни, внесені в іншій палаті. Проходження будь-якого закону через таку систему – надзвичайно важка процедура. І дуже часто бувало так, що та чи інша ініціатива не отримувала схвалення до закінчення терміну депутатських повноважень парламентаріїв даного скликання”, – каже італійський журналіст Ауреліо Монтіджеллі. “Навіть якщо потрібно змінити бодай одному кому в законі, це повинні схвалити обидві палати парламенту. Ця проблема в Італії існує вже кілька десятиліть”, – пояснює професор Римського університету імені Джона Кабота Франко Павончелло. Надскладна система прийняття законів змушує обговорювати їх роками.

Головна ідея інціатора референдуму Маттео Ренці – кардинальна зміна принципів формування і роботи сенату – верхньої палати італійського парламенту. Зараз сенат і палата депутатів формуються на одних і тих же принципах (загальнонаціональні вибори) і багато в чому дублюють один одного.

Нова схема передбачала перетворення сенату на палату регіонів: замість сенаторів, яких обирають загальним голосуванням, у верхній палаті повинні були б засідати представники регіональних урядів – мери та радники. Зберігалися б в її складі – але не більше п’яти осіб – і громадяни, які призначаються особисто президентом. У результаті чисельність сенату мала скоротитися із нинішніх 315 до 100 осіб. Також верхня палата парламенту позбавлялася можливості виносити вотум недовіри прем’єр-міністру. 

Зміни повинні були зачепити і нижню палату: передбачалося, що депутати будуть обиратися за мажоритарною системою (гарантуючи більшість партії, яка перемогла на виборах). Крім того, нижня палата отримувала право приймати закони, навіть якщо сенат проголосував проти. Крім цього, реформа передбачала урізання повноважень регіонів: питання енергетики, стратегічної інфраструктури та цивільного захисту відходили до компетенції президента. Але запропоновані зміни не отримали підтримки більшості італійців.

Експерти кажуть, що результати італійського референдуму можуть стати прелюдією до політичної дестабілізації третьої за розміром економіки єврозони. Більше того, популістські партії, такі як рух “П’ять зірок” та “Ліга Півночі”, вже ініціювали власну кампанію “Скаженій!” та відкрито говорять про проведення наступного референдуму, пише на Європейській правді Вікторія Вдовиченко, директор Інституту політики та урядування, асоційований експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”. Цього разу – про вихід Італії з європейського валютного союзу. Відповідний референдум може бути проведений вже навесні наступного року.

Щоправда, не варто плутати вихід з єврозони з юридичним виходом зі складу Європейського Союзу (як це було у випадку з британським Brexit). Багато економістів наголошують, що Італії життєво необхідно повернути собі валютний суверенітет. Для її економіки, яка останні років з 10 перебуває в стагнації, це питання життя і смерті.

“Водночас, немає сумнівів, що потенційний вихід Італії з єврозони значно б послабив Європейський Союз. У такому випадку в нього практично не залишилося б вибору, крім як провести радикальні реформи, закликавши всі країни-члени підписати новий основоположний договір, або розпастися”, – підсумовує на шпальтах чаcопису FigaroVox відомий французький економіст Жак Сапір.