Фідель Алехандро Кастро Рус прожив унікальне життя: відомий адвокат – емігрант – партизан – і нарешті протягом 47 років – керівник Острова Свободи. Він пішов з життя 25 листопада на 91-ому році життя.

Досі залишається загадкою, чому нащадок багатого кубинського плантатора, випускник юридичного факультету Гаванського університету, шанований адвокат став фанатичним прихильником комунізму. В 1953 році Фідель і його однодумці спробували повалити режим кубинського диктатора Фульхенсіо Батіста. Результат – Кастро опинився на лаві підсудних, де виголосив свою знамениту полум’яну промову, що закінчувалася фразою “Історія мене виправдає!”.

Вийшовши через два роки на свободу за амністією, молодий революціонер емігрує до Мексики, звідкіля в листопаді 1956-го до кубинського узбережжя вийшла яхта “Гранма”, на якій знаходилися Фідель і його загін чисельністю 82 людини. Через два роки багатотисячна повстанська армія на чолі з бородатим Фіделем Кастро тріумфально увійшла в Гавану.

Команданте перевернув сонний курортний острів догори дригом: роздав землі латифундій селянам, націоналізував усі підприємства та готельну інфраструктуру, що належала, в основному, американцям, розпочав грандіозну індустріалізацію…

Доки у Вашингтоні думали, що робити з несподіваною проблемою у себе під боком, Фідель зробив стратегічний хід – оголосив про намір “збудувати соціалізм на одному окремому острові”. Куба стала сателітом СРСР, тож будь-які спроби американців повалити режим бородатого команданте розцінювалися як замах на наймогутнішу тоді в світі соціалістичну державу. Москва не шкодувала для Гавани багатомільйонних кредитів, безкоштовно будувала на острові величезні заводи, купувала кубинський цукор, якому всі західні країни оголосили бойкот. Без цієї підтримки Кастро і його друзі протрималися б при владі якихось рік-два.

Увесь період холодної війни Куба залишалася плацдармом СРСР у Західній півкулі, вірним другом і союзником, який на прохання з Москви відправляв війська по всій Земній кулі, щоб допомогти в боротьбі за соціалізм. Кубинські солдати воювали в Конго і Болівії, на Близькому Сході і в Анголі, в Ефіопії і на Гренаді.

У 1962 році саме Куба могла стати епіцентром третьої світової війни – цього разу ядерної. Микита Хрущов відправив на розташований лише за 150 кілометрів від американського узбережжя острів крилаті ядерні ракети. Гримнула Карибська криза – світ опинився за крок від тотального конфлікту двох тогочасних супердержав. На щастя, здоровий глузд узяв гору – Джон Кеннеді та Микита Хрущов пішли на взаємні поступки.

Фідель Кастро 47 років залишався лідером Острова Свободи. Він був надзвичайно колоритним главою держави: димів сигарою як паровоз, не приховував пристрасті до рому і жінок (кажуть, навіть мав роман із самою Мерілін Монро), за хобі мав пірнання з аквалангом. Водночас Кастро залишався жорстким і прагматичним керівником, ставши повноцінним диктатором. Будь-які вияви опозиції негайно придушувалися, на острові панувала єдина – комуністична – ідеологія, були розстріляні десятки тисяч “ворогів народу”, причому не тільки представники колишнього режиму, але й звичайні селяни, робітники та студенти.

В очах американців та усього західного світу Фідель Кастро  перетворився на символ тоталітаризму, в країнах соціалістичного табору його образ був оточений романтичним ореолом “справжнього революціонера”. Всі пам’ятають легендарні поцілунки в губи Фіделя та Брежнєва, після яких зворушений Кастро додав до свого прізвища приставку “Рус”, тобто росіянин.

Кубинський лідер пережив безліч замахів, за різними оцінками, майже сотню. Деякі спроби були вкрай екзотичні. Агенти ЦРУ намагалися підсунути Кастро акваланг, у кисневих балонах якого була туберкульозна паличка, замінувати морську мушлю в районі, де він полюбляв пірнати, сипонути в домашні капці радіоактвиний талій. Яким дивом команданте уникнув усіх цих небезпек – пояснити не годен ніхто.

Фіделя Кастро можна любити чи ненавидіти, але він, поза всілякими сумнівами, є одним із найвизначніших діячів XX століття, чиє ім’я залишиться в історії назавжди.