Учора Польща представила проект нового газопроводу “Північні ворота” (Northern Gate), який би доставляв природний газ із шельфу Норвегії через Данію до Польщі. Як повідомляє EurActiv, повноважний представник польського уряду щодо стратегічної енергетичної інфраструктури заявив на слуханнях у Європейському парламенті, що Варшава хоче замінити поставки з Росії поставками із Заходу.

Проект “Північні ворота” передбачає транспортування у Польщу щонайменше 10 мільярдів кубічних метрів норвезького природного газу на рік (в даний час Польща щороку споживає 14 млрд кубів). Звідти певна кількість норвезького газу може бути відправлена в інші країни Центральної Європи, такі як Чехія, Словаччина, Угорщина, країни Балтії і навіть Україна. 

Представник Польщі заявив, що були проведені зустрічі на всіх політичних рівнях, в тому числі на рівні президентів Норвегії та Данії, і з політичної точки зору немає ніяких перешкод для реалізації цього проекту. Посол Норвегії в ЄС підкреслила, що найважливішим є те, що проект повинен бути комерційно життєздатним. Вона наголосила, що Норвегія в 2015 році експортувала 114 млрд куб. м газу, країна є другим за величиною експортером газу в країни Євросоюзу після Росії. Єврокомісар з енергетики Марош Шефчович, який виступив на слуханнях, заявив, що ЄС наразі позитивно оцінює цей проект.

Якщо “Північні ворота” дійсно запрацюють, це стане останнім цвяшком в амбітний проект “Газпрому” під назвою “Північний потік-2”. Нагадаємо, що Росія вже давно шукає шляхи транспортування свого природного газу в обхід території нашої держави. За стратегічним задумом Кремля, Україну планувалося взяти, як то кажуть, у клешні – “Південний потік” (газопровід, що мав би пролягати дном Чорного моря і мати протяжність 1100 км) та “Північний потік” (аналогічний за потужністю газогін, прокладений по дну Балтійського моря під нейтральною акваторією). 

Нагадаємо, що “Південний потік” кілька років тому був успішно похований (радше втоплений, оскільки на дні Чорного моря залишилися іржавіти труби на 4,6 млрд доларів) через спротив балканських країн і Туреччини, на узбережжя якої мала вийти труба. Зараз, щоправда, після відновлення дружніх стосунків між Путіним та Ердоганом розмови про добудову газогону відновилися, але чи перейдуть ще донедавна запеклі вороги від слів до діла – невідомо.

Значно краще повелося росіянам на півночі, де вони спорудили трансбалтійський газопровід, який дає можливість щороку помпати до Європи 55 млрд кубометрів блакитного палива. Щоби компенсувати втрату південного шляху, росіяни вирішили прокласти дві додаткові гілки через Балтійське море. Так виник проект “Північний потік-2”.

Щоправда, його реалізація від самого початку також наштовхнулася на спротив, але вже європейців. У Єврокомісії заявили, що спочатку перевірять плани “Газпрому” на відповідність вимогам європейського законодавства щодо конкуренції на енергоринку. Відповідно до Третього енергетичного пакета ЄС, прийнятого в 2009 році, компанії-продавці газу не можуть бути одночасно власниками транспортних мереж. Тобто або “Газпром” продає сировину, або займається виключно її транспортуванням. 

З першим “Північним потоком” простіше: він пролягає по дну моря, а  далі газ розходиться німецькими трубами. Натомість проект “Потоку №2” містить ділянку суходолу, що сягає Центральноєвропейського газового хабу в німецькому Баумгартені.

“Газпром” сподівався, що, створивши спільне підприємство з кількома поважними європейськими компаніями, зможе уникнути антимонопольних претензій. Однак у серпні цього року польський регулятор UOKiK виніс остаточне рішення щодо “Північного потоку-2” – його створення може призвести до обмеження конкуренції. Відразу після цього від кооперації з “Газпромом” відмовилися англійсько-голландська Shell, австрійська OMV, французька Engie і німецькі Uniper та Wintershall. Таким чином росіянам доведеться будувати газопровід лише за лобістської підтримки партнерів і без прямої участі великого європейського бізнесу, що робить “Північний потік-2” значно уразливішим із політичної точки зору.