Споживчі ціни зросли до захмарних величин. Буханець житнього хліба, що коштував до війни 0,29 марки, на піку інфляції продавався за 430 мільярдів. Кілограм вершкового масла подорожчав з 2,7 марки до 6 трильйонів. Пара черевиків могла коштуватиме більше 30 трильйонів. У Німеччині коїлося казна-що. Доки головою Райхсбанку не став 46-річний Яльмар Горас Грилі Шахт.

Фактично Яльмар Шахт став агітатором нацистської партії серед провідних німецьких промисловців, які до того ставилися до Гітлера з бридливим побоюванням. Саме Шахт організував лист представників промислової та фінансової еліти до президента Німеччини фон Гінденбурга на підтримку призначення Гітлера канцлером (главою уряду) замість Курта фон Шлейхера. Зауважимо, що німецький президент настільки ненавидів лідера нацистської партії, що неодноразово публічно висловлювався в тому дусі, що максимум, на що він згоден – це призначити Гітлера поштмейстером: “Нехай лиже марки із моїм зображенням”. 

Наповнив Шахт і спорожнілу партійну касу нацистів. Зібрані за його посередництва три мільйони марок врятували гітлерівську партію від банкрутства. Багато в чому завдяки цим коштам 5 березня 1933 року Адольф Гітлер прийшов до влади. 

А в серпні 1934 року Яльмар Шахт знову став президентом Райхсбанку та райхміністром економіки. І знову йому довелося натирати мозолі, рятуючи німецьку економіку. В результаті Великої депресії зарубіжні ринки збуту для німецьких компаній були закриті, безліч підприємств збанкрутувало, в країні налічувалося шість мільйонів безробітних. 

Плани Гітлера щодо озброєння Німеччини виявилися дуже доречними. Військові заводи, отримавши державне замовлення, “закрутилися” самі і “закрутили” суміжників. Промисловість ожила.

Фінансуючи військову промисловість, держава розплачувалася з підприємствами векселями, гарантом яких був очолюваний Шахтом Райхсбанк. Векселі приймалися до безготівкової оплати, але їх не можна було перетворити на “живі” гроші, щоб, наприклад, виплатити заробітну плату. До того ж нацисти запровадили жорсткий державний контроль за зростанням цін і заробітної плати. Соціалістичними методами керівництва економікою вони користувалися охоче. 

За ініціативою Яльмара Шахта, для стимулювання експорту в зовнішній торгівлі був фактично запроваджений бартер. Іноземні постачальники сировини (руд, нафти, хімічної сировини), якої в самій Німеччині бракувало, замість живих грошей отримували безготівкові марки, які можна було використовувати тільки для купівлі німецьких товарів. Причому ці товари обов’язково слід було вивезти в країну-постачальника сировини. Багато держав в умовах світової кризи погодилися на ці умови. Таким чином Німеччина отримала і сировину, і ринки збуту, а в результаті за темпами зростання випередила решту Європи.

Шахта почали називати “фюрером німецької економіки”. Але він не був фюрером у політиці… 

Екс-директор Райхсбанку був одним із трьох підсудних, яких Міжнародний трибунал у Нюрнберзі повністю виправдав
фото: azjewishpost.com

Відповідно до тодішніх німецьких реалій, Яльмар Шахт не гребував у публічних виступах виразами на кшталт “засилля єврейських плутократів” та необхідність “порятунку німецької економіки від паразитичного єврейського капіталу”. Однак, коли у ніч проти 10 листопада 1938 року відбулася “Кришталева ніч” – перший масовий єврейський погром, організований і офіційно підтриманий державою, Яльмар Шахт виступив проти політики нацистів. На засіданні ради директорів Райхсбанку він заявив, що безумовно звільнить усіх службовців, які брали участь у цій “негідній акції”. 

Шахт відкрито висловлював своє невдоволення й підготовкою Гітлера до нової війни. Жодної політики – чиста економіка: гонка озброєнь призведе до неконтрольованого зростання внутрішнього державного боргу і руйнування з такими зусиллями вибудованої системи прибуткової зовнішньої торгівлі. 

Відповідь фюрера не забарилася – для реалізації планів фюрера був призначений Герман Герінг. Він мало розумівся на фінансах, але був сліпо відданий фюреру. Одного разу у відповідь на економічні викладки Шахта Герінг роздратовано заявив: “Якщо фюрер скаже, що двічі по два – п’ять, значить буде п’ять!”. Економіка відійшла на задній план. На перше місце вийшов “герр шмайсер”.  

Яльмар Шахт боляче сприйняв руйнацію виплеканої ним фінансової системи. Він підтримав учасників змови проти Гітлера 20 липня 1944 року. Змовники навіть розглядали його як одного з кандидатів на посаду прем’єр-міністра постгітлерівської Німеччини (згадка про це є у легендарному радянському серіалі “Сімнадцять миттєвостей весни”). Посічений осколками фюрер, який вижив після замаху (полковник Штауффенберг підірвав бомбу в кімнаті для нарад у ставці “Вольфшанце” в Східній Пруссії), кинув колишнього улюбленця до концтабору, де екс-глава Райхсбанку промордувався до кінця війни. 

Капітуляція Німеччини замінила одні ґрати на інші – тепер Яльмар Шахт милувався “небом у клітиночку” в тюрмі в Нюрнберзі, де він разом з іншими вищими чинами нацистської Німеччини постав перед Міжнародним військовим трибуналом. Однак судді не знайшли в його діях ознак злочинів проти людяності – Шахта разом з Гансом Фріче, керівником відділу друку і радіо у міністерстві пропаганди, та Францом фон Папеном, екс-канцлером Німеччини та послом в Австрії й Туреччині, був повністю виправданий.

Щоправда, на волі він пробув недовго – його арештував уже новий німецький уряд, і в квітні 1947 року Яльмар Шахт був засуджений судом з денацифікації до восьми років каторжних робіт. Однак справедливість таки взяла гору – у вересні 1948 року екс-глава Райхсбанку вийшов із в’язниці й повернувся у фінансову сферу, організувавши власний банк Schacht GmbH, який очолював 15 років. Незважаючи на імідж “банкіра Третього райху”, справи в нього йшли успішно – все-таки фінансистом він був вправним. Відійшовши від справ у 1963-ому, Шахт тихо й непомітно доживав віку в Мюнхені. У 1970 році він назавжди покинув цей світ, в якому залишив свою улюблену Німеччину країною, хоч і переможеною у війні, але могутньою економічно. Країною, яка назавжди забула про квінтильйони марок та черевики за 30 трильйонів. Не в останню чергу завдяки йому – сину данської баронеси та німецького вчителя Яльмару Горасу Грилі Шахту.