У ніч на суботу, 16 липня, збройні сили країни спробували захопити владу в державі. Заколот військові пояснили бажанням позбавити влади президента Реджепа Тайіпа Ердогана, який, на їхню думку, перетворився на диктатора. Генерали повідомили, що країною тепер керує “Рада миру”, яка гарантує всім громадянам безпеку й верховенство права. Також вони пообіцяли туркам нову конституцію.

Кілька годин з країни надходили вкрай суперечливі повідомлення: на вулицях Стамбула чутно стрілянину, будівля парламенту в столиці Анкарі оточена бронетехнікою, в повітрі – справжні повітряні бої між авіацією повстанців і вірними президенту пілотами. Своєрідним символом повстання став знаменитий міст через Босфор між європейською та азіатською частинами Стамбула, перекритий танками заколотників.

Треба віддати належне президенту Ердогану: він не злякався, а миттєво вжив жорсткі заходи. У перші ж години після початку заворушень глава держави звернувся до нації: “Я закликаю турків збиратися на площах і в аеропортах! Я завжди вірив, що немає влади над владою народу! Ми вийдемо переможцями!” І на вулиці дійсно вийшли тисячі людей з криками: “Пліч-о-пліч проти перевороту!” Ердогана підтримали майже всі впливові ісламські та світські діячі, навіть ті, які ще нещодавно нещадно його критикували.

Майже відразу стало зрозуміло, що більша частина армії та флоту залишилася на боці глави держави. Вірні президенту підрозділи отримували перемоги одна за одною, й до кінця дня заколот було придушено. Заколотники масово здавалися в полон, соцмережі заповнили кадри, на яких солдатів, що блокували міст через Босфор, публічно шмагають пасками прихильники президента.

У результаті нетривалих, але запеклих заворушень загинули понад 300 осіб з обидвох боків, майже три тисячі поранені. Арештовано понад шість тисяч осіб, не лише військові (між ними, до речі 103 генерали й адмірали), але й судді, правоохоронці, деякі політики й журналісти. Звільнено з роботи вісім тисяч поліцейських, 615 офіцерів жандармерії, 30 губернаторів, 47 глав місцевих муніципалітетів. 

“Ми наведемо порядок залізною рукою!”, – заявив прем’єр-міністр країни Біналі Йилдирим, додавши, що в країні можуть відновити смертну кару. На це рішення миттєво відреагували в Європі. “Жодна країна не може розраховувати на членство в ЄС у разі введення смертної кари”, – заявила глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні. Прес-секретар німецького канцлера Штеффен Зайберт також наголосив, що питання про вступ Туреччини до Євросоюзу буде автоматично закрите, якщо в країні повернуть смертну кару.

Експерти вказують на кілька причин надзвичайно оперативного придушення заколоту. По-перше, план повстання, судячи з усього, не був ретельно опрацьований, військові діяли вкрай агресивно, але без будь-якої зрозумілої системи. По-друге, президента відразу підтримали провідні держави Заходу, жодній з яких не потрібна дестабілізація ключового партнера на Близькому Сході.

Але найголовніше – особисті якості самого Ердогана, який за 11 років свого правління методично і послідовно зменшував роль і вплив військових у політичному житті держави, розставляючи на ключові посади особисто вірних йому людей.

Зрозуміло, що Ердоган використає спробу заколоту для тотального посилення своєї влади, репресувавши всіх незгодних з його  політикою: не лише військових, але й політиків, журналістів та громадських діячів. Однак, це лише на деякий час притишить протестний рух.

У Туреччині реально склалися всі об’єктивні передумови для повстання. Держава перебуває у вкрай нестабільному положенні: в південно-східній частині країни фактично триває громадянська війна з курдами, стрімко погіршується соціально-економічна ситуація, переговори з ЄС про безвізовий режим завершилися провалом, у прикордонних таборах – десятки тисяч біженців із Сирії та Іраку, триває наступ на свободу слова – лише в квітні були звільнені понад 400 опозиційних журналістів.

Тож навряд чи варто шукати в стамбульських подіях російський чи американський сліди. Насправді Ердоган сам спровокував повстання, не бажаючи розпочинати реформи і сподіваючись вирішити всі проблеми самими лише репресіями.