Днями на шпальтах багатьох західних мас-медіа з’явилися публікації, в яких стверджувалося, що путінська Росія може зім’яти сили НАТО лише за п’ять днів, здобувши стрімку перемогу в країнах Балтії, внаслідок чого Естонія, Латвія, Литва, а можливо навіть і Польща опиняться за новою залізною завісою. 

Але чи зможе Росія – тінь колишнього Радянського Союзу – це зробити? В доповіді стратегічного дослідницького центру Пентагону говориться про те, що три крихітні країни, які здатні спільно мобілізували лише 11 батальйонів в основному легко озброєних військ, не йдуть в жодне порівняння із 46 батальйонами, які Росія тримає на їхніх кордонах. Причому на озброєнні росіян: танки, мотопіхота, повітряно-десантні частини, морська піхота, артилерія, ракети класу “поверхня-поверхня” й ударні гелікоптери.

Як правило, для того, щоб обгрунтовано розраховувати на перемогу, війська, що наступають, повинні мати кількісну перевагу в співвідношенні три до одного. На сьогодні у країнах Балтії це співвідношення більше, ніж один до чотирьох, і, в основному, за  рахунок бронетанкових і механізованих військ, які мають більшу вогневу міць і тактичну мобільність. 

НАТО планує розгорнути в країнах Балтії ще чотири танкові і механізовані батальйони, завдяки чому співвідношення стане менш небезпечним, але все ще ризикованим – два до одного. Направити війська обіцяють чотири країни. 

У війні проти НАТО у Москви буде безліч переваг. Росія для нападу зможе задіяти сили і засоби, зібрані з усієї країни. Шляхи постачання залишатимуться відносно короткими – не більше 150 кілометрів, що дуже зручно для росіян, оскільки логістика не є її сильною стороною. Крім того, Росія скористається елементом раптовості. 

Однак у Росії є й слабкі сторони, до того ж, істотні. Протягом десятиліть її армія існувала за рахунок того, що дісталося їй у спадок від збройних сил колишнього Радянського Союзу. Складна техніка виробила свій ресурс, військові частини досі сидять на “голодному пайку”. 

У 2014 році російська економіка все-таки стала на ноги, Росія приступила до реалізації масштабної програми з модернізації своїх збройних сил. Однак, ця програма так і не була виконана. Всього лише через два роки через обвал цін на нафту і санкції, введені Заходом після анексії Криму, стався черговий спад російської економіки і скорочення оборонного бюджету. Обсяги закупівель нової бойової техніки, зокрема широко розрекламованих танків “Армата”, були скорочені до символічних цифр.  

Крім того, російські збройні сили навчені значно гірше за сили НАТО. У війні з Грузією 2008 року російські сухопутні війська просувалися вкрай повільно. І хоча ситуацію посилило те, що воювати довелося в гірській місцевості, одними з основних факторів була недостатня навченість, непідготовленість і відсутність сучасної техніки. Більшість країн НАТО могли б упоратися із завданням краще. 

А зовсім нещодавно війну Росії в Криму звеличили як новий тип “гібридної війни” за участю цивільних протестувальників, воєнізованих ополченських формувань і власне російських солдатів, але справа була в тому, що Москва не могла дозволити собі вторгнення в Україну в традиційний спосіб, тому їй довелося імпровізувати. У гібридної війни є ще одна назва – “дешева війна”. 

Реальна небезпека будь-якого збройного конфлікту Росії з НАТО полягає не в тому, що НАТО могла б програти: із своїми величезними резервами військово-повітряних, сухопутних і військово-морських сил, розміщеними за межами театру воєнних дій, Альянс зрештою обов’язково переміг би. Небезпека полягає в тому, що у Росії в разі серйозної поразки в умовах контратаки НАТО могли б здати нерви, і вона могла б використати тактичну ядерну зброю. А це означало б повномасштабну ядерну війну. 

НАТО необхідно запобігти конфлікту з Росією, але потрібно зробити це з позицій сили. Якщо Росія зрозуміє, що в питанні захисту країн Балтії Альянс солідарний, вона усвідомить, що нападати невигідно. І тоді НАТО переможе.