У 2003 році в печері Ліанг Буа на індонезійському острові Флорес розкопали незвичні людські кістки дуже маленького розміру, які вчені датували віком 60-100 тисяч років. Найбільш важливим виявився неповний скелет дорослої жіночої особини, що включав череп, нижню щелепу і більшість зубів. Саме він дозволив реконструювати вигляд дорослої жінки-”гоббіта”, чий зріст становив лише метр. Назвали загадкову істоту за аналогією з маленькими істотами, придуманими Джоном Толкіним. 

Після тривалих супе­речок частина антропологів постановила, що Homo floresiensis – всього-навсього представники Homo erectus (людини прямоходячої) або австралопітеків, що здрібніли в умовах острівної ізоляції. Таке часто трапляється з тваринами на островах через відсутність хижаків, з якими не потрібно боротися, і брак природних ресурсів. Інші вчені стверджували, що йдеться про звичайних Homo sapiens, які страждали на спадкову мікроцефалію, що й обумовило маленькі розміри. Тим більше, що жили ”гоббіти” в один час із людьми сучасного типу. Були й романтики, які заговорили про те, що нарешті знайдена реальна основа стародавніх міфів про гномів і краснолюдців.

Й ось нарешті днями журнал Nature написав, що суперечкам покладено край: ”гоббіти” – унікальний і самостійний вид людини. Дослідники заявили, що спростували всі попередні версії. Зокрема, після ретельних медичних досліджень кісток Homo floresiensis не було виявлено жодних характерних ознак мікроцефалії. Маловірогідна і версія щодо австралопітеків. Припущення про міграцію цих істот (які, незважаючи на назву, насправді зародилися на Африканському континенті) за тисячі кілометрів від островів Індонезії видається повною фантастикою. Для цього їм довелося б або переплисти Індійський океан, або здійснити сухопутний марш-кидок узбережжям Євразії. Отож, швидше за все, Homo floresiensis – це самостійний вид людини.

Публікація у Nature сколихнула чергову дискусію щодо походження сучасних людей. Таємниця еволюції Homo sapiens досі не розгадана. Ще у XIX-ому столітті з’явився термін ”перехідна ланка”, тобто між сучасною людиною і його предком – стародавньою мавпою – мала існувати якась проміжна істота. Довгий час вважалося, що існувала наступна послідовність: стародавні гомініди – австралопітеки – людина уміла (Homo habilis) – людина прямоходяча (Homo erectus) – неандерталець – людина розумна нова (Homo sapiens sapiens). Але зараз стало очевидно, що ця схема не працює – знайдено безліч доказів того, що види, які раніше вважалися послідовними ланками еволюції, часто існували одночасно. Крім того, багато вчених стверджують, що австралопітек не може бути ”перехідною ланкою”, оскільки це лише вищі примати, що не мають нічого спільного з людьми. Не підходять на цю роль й неандертальці, які майже повністю ідентичні Homo sapiens, та ще й жили з ними в один період. Більше того – обидва види полювали один на одного, принаймні на стоянках неандертальців знаходили обгризені кістки Homo sapiens, і навпаки.

У 2010 році з’явився черговий претендент на ”перехідну ланку”. Знайдена в Денисовій печері на Алтаї стародавня кістка дала можливість деяким ученим припустити, що між неандертальцем та Homo sapiens існував третій, досі не відомий, вид – ”Денисова людина”. Однак це сміливе припущення ставиться під сумнів більшістю антропологів.

Того ж року в пустелях Саудівської Аравії розкопали рештки ще одного кандидата на роль пращура Homo sapiens. За знайденим черепом учені встановили, що загадкова істота жила майже 30 мільйонів років тому і могла бути спільним предком як сучасних людиноподібних мавп, так і людей. Дослідники з Мічиганського університету в США назвали доісторичну істоту Saadanius hijazensis. За оцінками науковців, вона була середнього розміру і важила близько 15-20 кілограмів. 

Коротше кажучи, наше з вами походження оповите цілковитою таємницею. І, судячи з усього, докопатися до істини вдасться ще дуже нескоро. А можливо, й ніколи.