У четвер, 2 червня, депутати парламенту Німеччини схвалили резолюцію, що визнає геноцидом злочини проти вірмен в Османській імперії під час Першої світової війни. У резолюції зокрема говориться, що знищення вірмен було “найбільшою катастрофою, що призвела до величезних наслідків у тисячолітній історії вірменського народу”.

На підтримку документа німецькі депутати проголосували практично одноголосно. Із 130 парламентарів, зареєстрованих у залі, лише один голосував проти, ще один утримався. Водночас усі оглядачі зауважили відсутність у сесійній залі перших осіб держави. Незважаючи на всю важливість винесеного на голосування документa, бундестаґ оминули стороною і канцлер Меркель, і міністр закордонних справ Штайнмаєр.

Досвідчені політичні важковаговики зробили це недаремно. Розлючена реакція Туреччини була миттєвою. Вже через годину стало відомо про відкликання з Німеччини турецького посла. Далі пішла злива обурених заяв високопосадовців з Анкари. Безперечно, всіх переплюнув міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг. “Німці самі свого часу спалювали євреїв у печах, а тепер зводять наклеп на турецький народ, звинувачуючи його в якомусь там геноциді. Чи не краще вам спочатку озирнутися і подивитися на власну історію?”, – не добирав слів міністр.

Стосунки між двома країнами нині нагадують часи холодної війни. Варто наголосити, що масова різанина вірмен 100-річної давнини завжди стирчала скалкою в турецькому оці. Незважаючи на те, що події початку XX століття офіційно визнали геноцидом кілька десятків держав, офіційна Анкара кожного разу вкрай болісно на це реагує, продовжуючи наполягати, що ніякого організованого знищення вірмен не було, а йдеться лише про “ненавмисні втрати”.

Визнання геноциду Німеччиною здатне кардинально змінити розстановку сил в Європі. Причому найбільш вигідний такий розвиток подій Росії. Швидше за все, ображена Туреччина згорне будь-яку співпрацю з Євросоюзом щодо вирішенні кризи з навалою біженців, переставши бути своєрідним бар’єром на шляху мігрантів. Крім того, турки можуть вдатися до абсолютно непрогнозованих дій в сусідній Сирії, де активно діють озброєні загони курдів (головних сепаратистів сучасної Туреччини). Оскільки останні офіційно вважаються союзниками Заходу в боротьбі з “Ісламською державою”, титанічні зусилля щодо бодай якогось вирішення кризи на Близькому Сході можуть піти нанівець.Водночас не слід забувати, що через воєнні авантюри одного члена НАТО в серйозний конфлікт може бути втягнутий увесь Альянс. 

Кремль може ласо потирати руки: в нібито об’єднаній Європі виник черговий внутрішній фронт. Доки турки і німці з’ясовуватимуть стосунки, Україна відсунеться на другий чи третій план.