Днями колишній корпоративний брокер найбільшого німецького банку Deutsche Bank AG Мартін Доджсон був засуджений Лондонським судом до 4,5 років тюремного ув’язнення за інсайдерську торгівлю. Співучасник Доджсона, бухгалтер Ендрю Хінд, отримав 3,5 роки в’язниці. Ця справа стала одним із елементів наймасштабнішого розслідування інсайдерської торгівлі в історії британського управління фінансового нагляду, відомого як операція “Табернула”. 

Вирок лондонського суду став черговим цвяшком у домовину Deutsche Bank. Найбільший і один із найстаріших банків Німеччини, заснований в 1870 році, завершив 2015 рік з чистим збитком у 6,7 мільярда євро (проти прибутку роком раніше на рівні 1,7 мільярда) й опинився практично на межі банкрутства.

Найбільша частка недоотриманих прибутків припала на резервування коштів для виплати ймовірних штрафів. Міністерство юстиції США й департамент фінансових служб Нью-Йорка запідозрили Deutsche Bank у роботі з російськими компаніями в обхід санкцій проти РФ. Йдеться про “дзеркальні угоди”, коли російські клієнти купували в московської філії Deutsche Bank цінні папери в рублях, а потім через лондонський офіс банку відразу ж їх продавали, але вже за валюту. Загалом у такий спосіб iз Росії були виведені приблизно шість мільярдів доларів. У мас-медіа з’являлися численні припущення, що вигоду від таких оборудок отримували люди з найближчого оточення Путіна, зокрема Аркадій і Борис Ротенберги, які потрапили під західні санкції. 

Ще 2,5 мільярда доларів штрафу Deutsche Bank повинен заплатити через махінації колишнього трейдера банку Майкла Росса Картлера з Лондонською міжбанківською ставкою (LIBOR). Спочатку – короткий лікнеп. Кожен робочий день рівно об 11.00 за лондонським часом клерки агентства Thomson Reuters за дорученням Британської банківської асоціації обдзвонюють 16 так званих першокласних світових банків (prime banks) і записують котирування процентних ставок, за якими ці банки отримували короткострокові кредити за минулу добу. Потім відкидаються п’ять найбільших і п’ять найменших показників, а середнє арифметичне тих, що залишилися, публікується як ставка LIBOR (London Іnterbank Оffered Rate).

Щодня вона розраховується в 10 різних валютах для 15 термінів погашення і вважається індикативною процентною ставкою, за якою найбільші банки кредитують один одного. До LIBOR також безпосередньо прив’язані ставки за кредитами для великих корпоративних клієнтів. Однак значно важливіше, що на LIBOR орієнтуються іпотечні агентства, страхові компанії, емітенти кредитних карт та інший бізнес. Традиційна ділова практика полягає в тому, що кожного разу, коли мова в договірних відносинах заходить про процентну ставку, в контракті пишуть: “LIBOR + N базисних пунктів”. London Іnterbank Оffered Rate використовується при застосуванні фінансових інструментів на суму, яку оцінюють у 800 трлн доларів (!).

При подібних масштабах навіть мізерне коливання ставки обчислюється мільярдами, адже автоматично позначається на вартості обслуговування боргових зобов’язань у всьому світі. Як виявилося, цей ласий шматок давно лоскотав ніздрі світових банкірів. 

Мінімальне (на один базисний пункт – 0,01%) спотворення LIBOR ніяк не вплине на ставку по чиїсь іпотеці. А ось для великої торговельної компанії така зміна відчутна – стандартна торгова позиція змінюється приблизно на 2 млн доларів (або в бік здешевлення, або навпаки). 

LIBOR не є офіційним або незалежним еталоном. Він виник у ті часи, коли банківська справа була джентльменським заняттям, велася у значно менших масштабах, і більшість великих банкірів Лондона пили пиво в один і тих самих пабах. Ця система ґрунтувалася на довірі та чесності. Однак часи змінюються. Банкіри давно перетворилися з джентельменів на хижих акул бізнесу, а конкурентна боротьба почала нагадувати бойові дії. Останнім поштовхом до початку “афери LIBOR” стала глобальна економічна криза 2008-2009 років, що велетенським тягарем лягла на банківські ресурси. Тоді у багатьох й виникла спокуса побавитися з цифрами, щоб мати змогу брати кредити під дешевші відсотки або замилити очі клієнтам, демонструючи липове фінансове здоров’я. Адже LIBOR традиційно вважається індикатором попиту на ліквідність у банківській системі, і її показник відображає попит на гроші конкретного банку. 

Насправді махлювати виявилося напрочуд легко, адже розрахунок ставки LIBOR проводився просто таки дідівським методом. “Розмір ставки, за якою банки можуть брати кредити, визначається шляхом телефонного обдзвону найбільших банків. М’яко кажучи, це викликає подив. Для чого дзвонити по телефону, коли давним-давно будь-яка банківська трансакція комп’ютеризована, і завдання автоматичного визначення ставки LIBOR здатен вирішити десяток посередніх програмістів? Але комп’ютери не здатні брехати. А співробітник банку на телефоні – здатен”, – писав свого часу “Коммерсант”.

Від “джентльменських” часів залишилося єдине – особисті стосунки. Співробітник одного prime bank дзвонив своєму колезі з іншого (з яким напередодні пив пиво в пабі) і просив прописати в звітності процентну ставку кредитування на поточний день трохи вище або трохи нижче за реальну на кілька базисних пунктів (0,01-0,02%). Оскільки активи банків у похідних фінансових інструментах, безпосередньо зав’язаних на ставку LIBOR, вимірюються сотнями мільярдів доларів, “зайві” долі відсотка забезпечують непоганий прибуток у кілька десятків мільйонів. І так – щодня.

Причому хлопці навіть не думали маскуватися: спілкувалися через офісні телефони, розмови за якими, що ні для кого не секрет, записуються; відправляли повідомлення через біржові термінали, активність у яких також протоколюється. Уже після викриття схеми їхні пояснення звучали як виправдання школярів: “Усі ж так роблять”. 

Розслідування у “справі LIBOR” триває. А лондонський вирок Мартіну Доджсону може означати для Deutsche Bank AG черговий величезний штраф. Чи подужає найбільший німецький банк цю зливу санкцій – невідомо. Капут дедалі ближче?