За різними оцінками, у 2016 році розрив між доходами і витратами бюджету Російської Федерації (який зверстано на базі ціни в 50 доларів за барель) може становити 30 млрд доларів. У Венесуелі ситуація взагалі близька до повного колапсу – країна перебуває на межі голоду (сільськогосподарське виробництво впало на 90%, а для імпорту продовольства потрібен стабільний потік нафтодоларів). МВФ прогнозує, що цього року ціни в країні виростуть на 720%, а різниця між офіційним курсом болівара та його вартістю на чорному ринку сягне 10 000%.

Зрозуміло, що представники Москви і Каракасу чекали на підсумки переговорів у Катарі з особливим хвилюванням. Після оголошення результатів їх мало не схопив інфаркт – Саудівська Аравія категорично відмовилася підписувати будь-які документи без участі всіх членів ОПЕК (Іран, нагадаємо, не менш категорично відмовився навіть бути присутнім на катарському саміті). Відомо, що наступна зустріч в аналогічному форматі відбудеться в червні.

Цілком очікувано, в понеділок ціни на нафту пішли на дно. Увесь тиждень напередодні зустрічі в Катарі котирування вперто трималися на рівні вище 44 доларів за барель. Повідомлення про провал переговорів миттєво опустили ціни нижче 40 доларів. Експерти Bank of America впевнені, що й це не межа. В разі, якщо Саудівська Аравія почне нарощувати виробництво, чорне золото подешевшає до 30 доларів.

фото: AP

При цьому наразі жодних підстав для нарощування попиту не спостерігається. Світова економіка, згідно з розрахунками Міжнародного валютного фонду, виросте у 2016 році лише на 3,2% (попередній прогноз передбачав збільшення світового ВВП на 3,6%, різниця у глобальних масштабах величезна). Економіка Китаю – ключового споживача нафти – також сповільнюється. Країна закінчила 2015 рік iз найгіршим за чверть століття результатом – 6,9 відсотка, водночас у поточному році очікується новий рекорд – сповільнення до 6,3%. КНР за останній час значно скоротила імпорт чорного золота – так, лише в січні цього року закордонні закупівлі нафти китайцями впали на 20%. Зрозуміло, що чим гірше почувається світова економіка, тим нижчий попит на нафту. 

Водночас далеко не факт, що навіть замороження рівня видобутку могло б означати зниження цін. Нині чітко прослідковується явне перевищення пропозиції над попитом. За даними ОПЕК, виробництво всередині картелю досягло рекорду: 33 млн барелів щодня (при тому, що встановлена самим же картелем квота на виробництво нафти становить 30 млн). Росія, що не є членом ОПЕК, також наростила видобуток до 11 млн барелів – це рекорд iз часів СРСР. Трохи менше видобуває ще один не член картелю – США. Також не пасуть задніх й інші не члени, зокрема Норвегія та Колумбія. 

Ну, й звичайно, головний збурювач нафтового спокою – це Іран. Ісламська республіка, з якої на початку січня поточного року було остаточно знято всі міжнародні санкції, стрімко нарощує обсяги нафтового експорту і не збирається давати задній хід. Тегеран планує наростити щоденний видобуток із нинішніх півтора мільйона барелів до чотирьох мільйонів, які продаватимуть зі значними знижками, аби відвоювати втрачені ринки. Про жодне замороження в Тегерані навіть чути не хочуть, що й підтвердила відмова іранців навіть бути присутніми на переговорах у Катарі.

Очевидно, саме агресивна нафтова політика Тегеранa налякала Саудівську Аравію, яка за жодну ціну не хоче позбутися бодай частини ринків збуту. Хитрий план шейхів такий: всіляко пручатися зниженню цін, усунувши таким чином суперників (зокрема США, Росію, Норвегію та Бразилію, які не є членами ОПЕК), посісти їхню нішу на ринку і заробляти не за рахунок високої вартості, а завдяки зростанню обсягів продажу.  

---

Президент Ірану Хасан Рухані заявив про готовність його країни стати гарантом енергетичної безпеки Туреччини, повністю задовольнивши потреби свого сусіда в газі та нафті. Зараз основним постачальником газу на турецький ринок є Росія, яка на даний момент забезпечує близько 60 відсотків споживання. У 2015 році “Газпром” поставив до Туреччини 27 мільярдів кубометрів газу, республіка є другим після Німеччини покупцем енергоносія серед країн, що не входили до сладу СРСР. Водночас Тегеран торік поставив своєму сусідові 9-10 мільярдів кубометрів газу, що становило близько 20 відсотків потреб Анкари. Після інциденту зі збитим турками російським військовим літаком, відносини двох країн різко загострилися і Москва пригрозила обмежити газові поставки та заморозила спорудження газопроводу “Турецький потік” дном Чорного моря. Пропозиція Тегерана здатна зруйнувати плани Москви влаштувати Анкарі енергетичну блокаду.