На початку тижня видання The New Times опублікувало уривки з експертної доповіді “Загроза національній безпеці”, підготовленої до роковин убивства російського опозиціонера Бориса Нємцова його соратником Іллею Яшиним. Оприлюднений розділ називається “Приватна армія”. У ньому йдеться про стан справ у силових структурах Чечні та про участь “кадировців” у бойових діях у Донбасі.

Ілля Яшин пише, що створена в Чечні регіональна армія є, можливо, найбільш боєздатним військовим угрупованням у сучасній Росії. Чисельність озброєних “кадировців”, за оцінками експертів, наближається до 30 тисяч. Знач­на їх частина формально є співробітниками МВС РФ і службовцями внутрішніх військ РФ.

“Фактично ж діючі на території Чечні збройні формування не залежать від федеральних органів влади і лояльні лише президенту Чечні Рамзану Кадирову. Тільки в Чечні Кремль дозволив створення місцевих підрозділів, підконтрольних де-факто лише главі республіки”, – наголошується в доповіді.

“Ядро силових структур Чечні – це колишні сепаратисти, які були амністовані за рішенням глави республіки. Він же надав їм можливість знову взяти в руки зброю, але вже під своїм контролем. Отож бойовики, що воювали з російською армією, зобов’язані Кадирову не тільки своїм місцем і зарплатою, але також свободою і життям”, – сказано в доповіді. Також Ілля Яшин пише, що у збройному конфлікті на території Донбасу проти українських сил діяли цілі загони бойовиків із Чечні.

У 2014 році з’явилися документальні свідчення створення на території Донбасу окремого чеченського батальйону “Смерть”, сформованого з ветеранів силових структур Кадирова. Бійці цього батальйону зокрема брали участь у боях за Донецький аеропорт та Іловайськ.

Тим часом у самій Росії наростає протистояння між чеченцями та інгушами і кубанськими козаками. Російські експерти все частіше пишуть про “чеченську експансію”, що набуває вже суто територіальних обрисів. Грозний висловлює претензії на деякі райони Дагестану і чи не половину території Інгушетії. “Чеченці ніколи не забували і не забудуть, що кілька чеченських районів є на території Дагестану. Який стосунок, наприклад, до Хасавюрта чи Кізляра (адміністративні центри Республіки Дагестан – “Пошта”) мають аварці або лезгини? Жодного! Наші предки жили біля Каспійського моря, мали вільний вихід на Каспій”, – каже Рамзан Кадиров.

Водночас на тлі посилення Кадирова у Краснодарському та Ставропольському краях усе частіше лунають заклики “Досить годувати Кавказ!” і з’являється все більше різноманітних козачих об’єднань, на фінансування яких витрачають чималі гроші з федерального і регіональних бюджетів.

Тут також не обійшлося без територіальних претензій. Кубанці претендують на Адигею (65% населення якої становлять росіяни) та Ставропольський край, адміністрація якого, на думку кубанських козаків, занадто мляво протистоїть ісламському натиску. Степова зона від Ставропілля до Саратова активно ісламізується ще з часів СРСР, коли там виникли населені чеченцями і дагестанцями численні кашари (вівцеферми), що зараз стали анклавами поза правовим полем РФ. 

Такі фермерські поселення стають розсадниками беззаконня у східних зонах Ставропольського краю, а мешканці кашар, у яких є повно незареєстрованої зброї, тероризують слов’янські села. Також не варто забувати, що відносну стабільність у мусульманських регіонах Кремль щедро оплачує коштом федерального бюджету, який безсоромно розкрадає місцева еліта, що не може не викликати обурення пересічних росіян. 

Додають напруження й деякі суто побутові суперечки, скажімо, численні дорожні конфлікти за участі машин 95-го регіону (Чечня) з буквами КРА на номерах (“Кадиров Рамзан Ахмадович”, номер для особливо наближених до глави Чечні). Дратують росіян і 100-бальні сертифікати аналогів нашого ЗНО в інгуських і чеченських випускників, які на практиці ледве розуміють російську мову. 

Очевидно, що рано чи пізно цей клубок проблем призведе до відкритого протистояння. І може так статися, що один у одного стрілятимуть колишні “однополчани” по Донбасу – “кадировці” та козаки.