Учора, 22 лютого, експерти Стокгольмського інституту дослідження миру SIPRI опублікували звіт, у якому стверджується, що світові продажі озброєнь і військового спорядження за останні п’ять років зросли на 14% – після 20 років падіння. Рейтинг експортерів традиційно очолюють США та Росія.

На Сполучені Штати припадає 29% глобального ринку, на Росію – 25% світових продажів озброєнь. Щоправда, через українську кризу та накладені Заходом санкції у 2014 і 2015 роках росіянам було значно важче продавати зброю за кордоном. Китай, попри стрімке зростання обсягів експорту озброєнь на 88%, посідає третє місце в рейтингу. Слідом за КНР йдуть Франція та Німеччина.

До провідних експортерів зброї з 2011 по 2015 рік належала й Україна. Вона посіла дев’яте місце в десятці лідерів країн-експортерів озброєнь зі світовою часткою на ринку у 2,6% – на 0,7% більше за частку періоду 2006 – 2010 років. Варто підкреслити, що зазначений період охоплює проміжок часу як до, так і після анексії Росією Криму та початку воєнного конфлікту в Донбасі.

Водночас після припинення співпраці з РФ у військово-технічній сфері Україна так і не змогла повністю позбутися залежності від російських комплектуючих. “Техніка радянського зразка, яка є на озброєнні в Україні, була спроектована таким чином, щоб у ній максимально використовувалися російські деталі. Спочатку було важко, але ми поступово вирішуємо це”, – розповів у інтерв’ю Німецькій хвилі Роман Романов, генеральний директор концерну “Укроборонпром”, що є державним монополістом в українському ВПК. За його словами, за півтора року концерну вдалося освоїти на власних заводах випуск 11 тисяч найменувань деталей із 30 тисяч, які раніше імпортувалися з Росії. Також для пришвидшення імпортозаміщення скористалися послугами субпідрядників, залучивши до виробництва більше сот­ні приватних підприємств в українських регіонах, які оперативно змогли налагодити постачання близько 300 комплектуючих на підприємства “Укроборон­прому”.

Ще частину аналогічних російським деталям Україна закупила у країн Варшавського договору, які володіють радянськими технологіями. “Чехія, Словаччина, Польща мають споріднене виробництво, тому з перших днів воєнного конфлікту вони нам допомогли деталями. Літакобудування та бронетанкова техніка – наші больові точки. Саме там використовувалося найбільше російських технологій та агрегатів”, – розповів Німецькій хвилі військовий експерт Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Шемаєв.

Але всього цього замало, адже поки вдалося замінити лише 35% російських деталей, дефіцит яких утворився після розірвання відносин з Росією. У номенклатурному каталозі “Укроборонпрому” перелічено ще аж вісім тисяч позицій, які підлягають імпортозаміщенню. Вирішити цю проблему Україна сподівається за допомогою європейських партнерів, гарантуючи сприяння у створенні спільних підприємств. Іноземці готові спів­працювати, але їх відлякує традиційний для пострадянської країни набір проблем: бюрократія, недосконале законодавство та застарілі технології виробництва, в основі яких лежать ще радянські технічні стандарти.