У вівторок, 16 лютого, світом прогриміла сенсація – Росія, Саудівська Аравія, Катар і Венесуела домовилися про замороження обсягів видобутку нафти на рівні 11 січня цього року. Згодом до цієї ініціативи приєдналася ще низка членів Організації держав-експортерів нафти (ОПЕК). 

Мотивація учасників очевидна – надзвичайно низькі ціни на чорне золото дірявлять бюджети експортерів не гірше за торпеди. У 2016 році розрив між доходами і витратами бюджету Росії (який зверстано на базі ціни в 50 доларів за барель), за попередніми оцінками, становитиме 30 млрд доларів. Дефіцит бюджету Саудівської Аравії взагалі фантастичний – 87 млрд (!).

У Венесуелі – повний гаплик, оскільки країна перебуває на межі голоду (сільськогосподарське виробництво впало на 90%, а для імпорту продовольства потрібен стабільний потік нафтодоларів). МВФ прогнозує, що цього року ціни виростуть на 720%, а різниця між офіційним курсом болівара та його вартістю на чорному ринку сягне 10 000%.

Напередодні переговорів ціна бареля зросла більш ніж на 5% і перевищила 35 доларів. А коли оприлюднили результати, стало очевидно, що гаплик нікуди не подівся – котирування стрімко пішли донизу.

Судячи з усього, нафтотрейдери дуже розчаровані. Вони чекали не на замороження, а на скорочення вже існуючого видобутку. За останньою інформацією ОПЕК, виробництво всередині картелю досягло рекорду: 33 млн барелів щодня (при тому, що встановлена самим же картелем квота на виробництво нафти становить 30 млн). Росія, що не є членом ОПЕК, також наростила видобуток до 11 млн барелів – це рекорд з часів СРСР. Трохи менше видобуває ще один не член картелю – США. За різними оцінками, зараз на глобальному ринку існує надлишок пропозиції обсягом 1,5-2 млн барелів на добу. І укладена угода не вирішує цієї проблеми, а лише консервує її.

Ба більше, навіть задекларованого замороження може не відбутися. Зокрема, представник міністерства нафти Катару наголосив, що угода почне діяти тільки після того, як її схвалять усі члени ОПЕК. І тут нафтова коса, найімовірніше, натрапить на іранський камінь. Ісламська республіка, з якої на початку січня було остаточно знято всі міжнародні санкції, стрімко нарощує обсяги нафтового експорту і не збирається давати задній хід. Тегеран планує наростити щоденний видобуток із нинішніх півтора мільйона барелів до чотирьох мільйонів, які продаватимуть зі значними знижками, аби відвоювати втрачені ринки. Про жодне замороження в Тегерані навіть чути не хочуть. 

Подібна нафтова активність Ірану добряче дратує Саудівську Аравію. Парадокс, але навіть дефіцит бюджету у 87 млрд доларів (важливе зауваження: за останні роки саудити нагромадили неймовірний резервний фонд, який дозволить їм витримати щонайменше п’ять років за нинішніх низьких цін) навряд чи змусить Ер-Ріяд прагнути до суттєвого підвищення цін. Щоб це сталося, потрібно знижувати обсяги викачування чорного золота, але Саудівська Аравія категорично не збирається цього робити. Міністр нафти країни ще наприкінці 2014 року різко заявив: “Якщо я скорочу видобуток, що станеться з моєю часткою ринку? Не в інтересах ОПЕК скорочувати видобуток. При цьому неважливо, скільки коштуватиме нафта: 20, 40, 50 або 60 доларів”. Багато експертів кажуть, що нині саудити обрали ту ж стратегію, якої вони дотримувалися в 1985 – 1986 роках: максимально знижувати ціни в надії витіснити конкурентів. Тоді їм вдалося забрати значну частину традиційних ринків СРСР, що й стало однією з головних причин розпаду радянської імперії. Тепер, судячи з усього, Саудівська Аравія намагається зробити щось схоже з Росією. 

І наостанок. Не варто забувати про найголовнішу причину затяжного падіння цін на нафту – суттєве уповільнення зростання економіки Китаю, одного з найбільших споживачів нафти. КНР за останній час значно скоротила імпорт чорного золота – так, лише в січні цього року закордонні закупівлі нафти китайцями впали на 20%.