У неділю, 7 лютого, КНДР здійcнила пуск чергової ракети дальнього радіусу дії. У Пхеньяні заявили, що на орбіту був успішно виведений супутник Kwangmyongsong-4 (“Яскрава зірка-4”). Щоправда, джерела в Південній Кореї стверджують, що ракета до орбіти не долетіла, згорівши ще в атмосфері.

У світовому співтоваристві подію сприйняли як грубе порушення резолюцій Ради Безпеки ООН, які забороняють КНДР ракетні пуски із застосуванням балістичних технологій. Радбез ООН пообіцяв “серйозні заходи” у відповідь. Влада Південної Кореї заявила, що Сеул і Вашингтон починають переговори про розміщення на Корейському півострові американської системи протиракетної оборони (ПРО). Своє обурення висловили сусідні Японія та Китай.

Проте чи не найбільшого розголосу отримало повідом­лення розвідки Південної Кореї про те, що ключові деталі для ракети “червоним корейцям” надала Росія. Показово, що ні Путін, ні його прес-секретар Пєсков жодним чином не прокоментували ці звинувачення. Єдиною реакцією стала заява відомого політичного клоуна, віце-прем’єра РФ Дмитра Рогозіна, який написав у Twitter, що “заяви розвідки Південної Кореї за своєю анекдотичністю нагадують “вірменське радіо”.

Поза тим припущення не таке вже й анекдотичне. Зацькований Кремль шукає будь-які приводи, щоб бодай чимось накапостити Заходу, перш за все, Сполученим Штатам. Черговий спалах напруги на Корейському півострові, де розташований чималий американський військовий контингент, якраз вписується в подібну тактику. Абсолютно непрогнозовані дії Пхеньяна, який нагадує мавпу з гранатою, можуть певною мірою відволікти увагу, перш за все, ООН від подій на Донбасі. Щоправда, Москва ризикує нарватися на вкрай жорстку реакцію всемогутнього Пекіна, якого дуже дратує ядерна колотнеча поблизу своїх кордонів. 

Причому північні корейці з незрозумілих причин постійно нарощують тиск. Нагадаємо, що лишень 11 січня цього року центральна газета Північної Кореї “Нодон сінмун” вийшла з грізним попередженням Вашингтону: “Ситуація на межі війни. Ядерної!”. Такою стала реакція Пхеньяна на політ американського стратегічного бомбардувальника В-52 над південною частиною Корейського півострова. Того ж дня Центральне телеграфне агентство КНДР повідомило, що північнокорейські балістичні ракети відтепер можуть бути оснащені боєголовками з термоядерним зарядом. Про те, що такий заряд пройшов успішні випробування, Пхеньян офіційно оголосив 6 січня.

КНДР зацікавилася ядерною зброєю дуже давно. Ще в 1959 році країна підписала з Радянським Союзом угоду про спів­працю в галузі мирного використання атомної енергії. Приблизно в той же час корейські фахівці-ядерники почали вчитися і стажуватися в СРСР. У 1960-х Північна Корея розпочала будівництво власного дослідницького центру в Йонбені. Основою послужив ядерний реактор ІРТ-2000, привезений з Радянського Союзу (згодом північнi корейці його модернізували).

Певний час північнокорейська ядерна програма носила змішаний характер. З одного боку, КНДР прагнула створити власну атомну енергетику, з іншого – хотіла мати атомну бомбу як гарантію безпеки. Потужний імпульс ядерні розробки отримали наприкінці 1980-х, коли раптовий розпад соціалістичного табору позбавив КНДР вірного союзника в особі СРСР. Пхеньян опинився в міжнародній ізоляції, і потреба правлячого режиму в ядерній зброї різко зросла.

Експерти кажуть, що КНДР переслідує три головних мети. По-перше, Пхеньян боїться вторгнення з боку США і Південної Кореї. Зрозуміло, що доля Саддама Хусейна і Муаммара Каддафі керівників КНДР не надто надихає. По-друге, ядерна зброя – важливий фактор дипломатії. Зараз Північна Корея за своїми макроекономічними показниками знаходиться на рівні Мозамбіку, однак її політична вага набагато більша. Саме наявність ядерної програми давала можливість Пхеньяну протягом десятиліть випрошувати у великих держав щедру економічну допомогу. Нарешті, третє – внутрішня пропаганда. Бідним, як миші, корейцям увесь час пояснюють, що економічні труднощі є наслідком напруженої роботи над власною ядерною зброєю. Бо ж навколо – суцільні вороги, але КНДР – “велика країна”!