Усе розпочалося 27 травня 1964 року, коли молодий колумбійський повстанець Педро Антоніо Марін на прізвисько Влучний Постріл повів загін із 47 партизанів-комуністів назустріч батальйону урядових військ. Із того часу Колумбія не знає спокою – жертвами кривавої громадянської війни стали вже близько 300 тисяч людей.

Колотнечу розпочали, як і в багатьох інших куточках світу, комуністи. Місцева компартія проголосила традиційне гасло загальної рівності та соціальної справедливості (людською мовою: “грабуй награбоване”), яке радо сприйнялося бідними колумбійськими селянами. Хвиля погромів багатих латифундій викликала цілком очікувані каральні операції урядових військ. 

Урешті-решт у Колумбії кожен почав воювати з кожним. Сторонами конфлікту стали армія та поліція, прихильники комунізму з Революційних збройних сил Колумбії (ФАРК) і Армії національного звільнення, праві радикали з організації Аguilas Negras (“Чорні орли”), бойовики численних наркокартелів і спецназівці зі США.

Останні не стільки підтримували наскрізь корумповану колумбійську владу, скільки намагалися знищити могутніх наркобаронів, чия “продукція” сотнями тонн надходила до США. Сприятливі кліматичні умови для вирощування коки і загальний безлад у країні створили сприятливе середовище для виробництва наркотиків, передусім кокаїну та героїну. 

Як не парадоксально, але поштовх цьому дав… Джон Ф. Кеннеді, який у 1961 році оголосив про заснування в Колумбії підрозділу Корпусу миру – гуманітарної організації, фактично спрямованої на стримування комунізму в країнах, що розвиваються. Перші 64 добровольці, які прибули розвивати колумбійське сільське господарство, швидко зрозуміли, що продукти переробки коки, очевидно, зацікавлять американську мафію. Таким чином колумбійці виробляли кокаїн і переправляли його у Штати, де роздрібну торгівлю організували місцеві мафіозі.

Для охорони своїх плантацій, лабораторій та маршрутів наркотрафіку наркобарони охоче наймали і підрозділи комуністів з ФАРК, і загони правих з Аguilas Negras. Таким чином громадянська війна виявилася майже вічною, адже наркобарони заробляли мільярди, чиновники радо брали хабарі, а повстанці мали стабільні фінансові надходження за “охоронні послуги”, маючи за що купувати зброю. 

Лише на початку 2000-их титанічний тиск Сполучених Штатів призвів до того, що влада Колумбії нарешті розгромила основні наркокартелі, після чого позбавлені грошей повстанці почали здаватися сотнями. У 2012 році командування ФАРК розпочало офіційні мирні переговори з урядом.

Тим не менше в джунглях досі гасають близько восьми тисяч партизанів, які називають командирів зрадниками і далі воюють. Днями колумбійський уряд і керівництво ФАРК офіційно звернулися до ООН з проханням надіслати миротворців, які мали б нарешті посприяти завершенню найтривалішого збройного конфлікту в Західній півкулі.