Учора, 11 січня, центральна газета Північної Кореї “Нодон сінмун” вийшла з грізним попередженням Вашингтону: “Ситуація на межі війни. Ядерної!” Такою стала реакція Пхеньяна на політ американського стратегічного бомбардувальника В-52 над південною частиною Корейського півострова. 

Здавалося б, багато галасу з нічого. Однак у Пентагоні до погроз поставилися серйозно. Принаймні агентство Reuters повідомило, що Вашингтон і Сеул розглядають можливість розгортання в Південній Кореї стратегічних озброєнь. Також стало відомо, що командувач американськими збройними силами в Південній Кореї Кертіс Скапаротті розпорядився підтримувати найвищий ступінь готовності через загрозу провокацій з боку КНДР.

Нагадаємо, що 6 січня Північна Корея офіційно оголосила про перше успішне випробування водневої бомби. Лідер КНДР Кім Чен Ин заявив, що це було зроблено, аби захистити себе від загрози ядерної війни з боку США. При цьому він підкреслив, що випробування ядерної зброї є “законним правом суверенної держави”, яке ніхто не може критикувати. Експерти досі сперечаються, чи не було випробування банальним пропагандистським блефом. Однак, судячи з усього, зброя масового ураження в північних корейців таки є.

У 2005 році Народні збори КНДР офіційно внесли поправки до конституції, що проголошували країну ядерною державою. У 2006, 2009 і 2013 роках станції сейсмічного стеження зафіксували проведення на території КНДР підземних ядерних випробувань.

У 2009 році Пхеньян покинув шестисторонні переговори щодо своєї ядерної програми, які проходили за участі Росії, США, КНР, Японії та Південної Кореї. 

Важлива подія сталася 13 квітня 2012-го – о 7.39 за місцевим часом над космодромом Чхольсан на півночі Корейського півострова шугонула в небо ракета. У такий спосіб Пхеньян вирішив відзначити 100-річчя від дня народження першого керівника Північної Кореї Кім Ір Сена.

За офіційною версією, ракета-носій “Инха-3” (“Чумацький шлях”) мала вивести на навколоземну орбіту супутник зв’язку “Кванменсон-3” (“Яскрава зірка”), хоча іноземні експерти не сумнівалися, що відбувалися випробування ракетного засобу доставки ядерних боєголовок. “Чумацький шлях”, щоправда, встиг політати усього кілька хвилин, подолавши жалюгідних 120 кілометрів, після чого розпався на чотири частини, які благополучно потонули в Тихому океані. 

Проте з того часу північнокорейські ракети могли добряче вдосконалити. Деякі аналітики навіть припускають, що вони здатні досягнути острова Гуам, де розташована головна військова база США в Тихому океані. 

Войовнича політика Пхеньяна викликає чималу стурбованість сусідніх країн, зокрема Південної Кореї, Японії та Тайваню, а також США, чиї бази розташовані в цих країнах. Наголосимо, що США і КНДР формально перебувають у стані війни з 1953 року, коли було підписано угоду про перемир’я після закінчення трирічної Корейської війни. Визнаючи як єдину законну державу Республіку Корея (Південну), Сполучені Штати відмовляються від дипломатичних відносин і підписання договору про мир із Північною Кореєю, зберігаючи на півдні Корейського півострова близько 28 тисяч військовослужбовців.

Водночас Пхеньян регулярно влаштовує небезпечні провокації, обстрілюючи територію південного супротивника. Свого часу у відповідь на спільні військові навчання Південної Кореї та США лідер КНДР Кім Чен Ин пригрозив: якщо хоч один “снаряд ворогів” потрапить на територію його країни, північнокорейська армія “спрямує всю свою міць на проведення контратаки”. “Наші хоробрі вояки лишень чекають остаточного наказу про початок війни проти ворогів. Нашому терпінню є межа. Якщо її  перетнуть – пощади не буде нікому”, – лякав Кім Чен Ин. Тож може статися так, що, втративши обережність, північні корейці колись таки спровокують Сполучені Штати на адекватну збройну відповідь. Ось тоді і стане остаточно зрозуміло, чи є в КНДР зброя масового ураження, чи це не більше, ніж засіб шантажу. Хоча, звичайно ж, краще, щоб такої “перевірки” ніколи не сталося.