Майже рік тому – 1 січня 2015 року – набув чинності договір про створення Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Вільна економічна зона, що об’єднала величезну територію колишнього Митного союзу (Росія, Білорусія, Казахстан, до яких упродовж року додалися Вірменія і Киргизстан), була покликана стати мало не конкурентом Європейському Союзу. 

Конкуренції не вийшло: статистика свідчить – економічна ситуація в кожній окремо взятій країні-учасниці ЄАЕС погіршилася, а взаємна торгівля скоротилася. В умовах санкцій і падіння ціни на нафту союзники Росії отримали дулю: вони понадіялися на величезний російський ринок, однак у результаті падіння російської економіки залишилися біля розбитого корита. 

Але проблеми не вичерпуються лише жалюгідною економічною ситуацією. Дедалі більше проблем виникає в політичній площині. Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв регулярно повторювали, що цей союз створюється виключно в економічних цілях. Натомість Володимир Путін бачив у ЄАЕС значно глобальнішу мету: “модель потужного наднаціонального об’єднання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу”. 

Однак виявилося, що союзники Москви зовсім не готові ставати “одним із полюсів”. Перший конфлікт трапився 20 березня 2015 року, коли на саміті глав держав ЄАЕС в Астані Путін несподівано озвучив ідею введення єдиної валюти. Поставлені перед фактом Лукашенко і Назарбаєва стали дибки. “Не думаю, що це станеться завтра, і не думаю, що це буде за мого президентського життя”, – відрубав Олександр Лукашенко. Своєю чергою Нурсултан Назарбаєв домігся того, що з договору про ЄАЕС були вилучені положення про спільний парламент та єдиний медіа-простiр. Так само запекло Астана протестувала (і домоглася свого) проти включення в договір пункту про право Росії захищати своїх громадян в інших країнах (23% населення Казахстану становлять етнічні росіяни, серед яких вже почалися розмови про розширення меж “русского мира”).

Недарма ще влітку керівник незалежної експертної групи “Оцінка ризиків” (Казахстан) Досим Сатпаєв порівнював ЄАЕС з “Титаніком”, що йде на дно. “Хочу зауважити, що найбільшим торговим партнером Казахстану є не РФ чи Китай, як може видатися, а… Євросоюз. Аналогічна ситуація і з Вірменією – товарообіг з Росією падає, водночас найбільші партнери – країни ЄС”, – наголошував експерт. Дуже показовий і водночас болючий для Кремля момент – нещодавно Єреван заявив, що відновлює переговори з Європейською комісією про підписання угоди про вільну торгівлю з ЄС. Нагадаємо, що рік тому вона відмовилася від цієї угоди заради вступу до ЄАЕС. 

Не надто вдоволений і Киргизстан, який приєднався до ЄАЕС щойно 14 травня 2015 року. Країна щільно зав’язана на Китай і вимоги Росії перекрити потік дешевого китайського ширвжитку добряче дратують Бішкек. Навзаєм киргизи вимагають від росіян чималої фінансової підтримки, яку замордована міжнародними санкціями Москвa не дуже-то хоче виділяти.

Як пише вірменський інтернет-ресурс Hetq, “з погляду політичного реалізму, Євразійський економічний союз – це проект, за допомогою якого Росія намагається збільшити свій вплив на пост-радянському просторі. Однак, щойно народившись, цей проект почав вмирати, оскільки всі спроби реінтеграції пост-радянського простору з боку Москви приречені на провал”.

“Перший рік роботи Євразійського економічного союзу, скажемо прямо, не задався. Торгівля між країнами лишень скорочується, Росія намагається накласти обмеження на поставки продукції, в першу чергу продовольчої, з Білорусі та Казахстану, – заявив Газеті.ру експерт аналітичного проекту Belarus Security Blog Віктор Євмененко. – Усі ці конфлікти стали можливими завдяки різному баченню цілей даного союзу. Якщо російська сторона розглядає ЄАЕС як політичний проект, що повинен зміцнити образ Росії як “збирача земель”, то Білорусь і Казахстан сприймають виключно економічну сторону, сподіваючись вирішити свої поточні проблеми – в першу чергу за рахунок преференцій з боку Росії”.