У вівторок, 24 листопада, сталося те, про що експерти попереджали вже давно: Росія таки нарвалася на воєнну атаку з боку НАТО. Два російські фронтові бомбардувальники Су-24М зі складу контингенту повітряно-космічних сил РФ у Сирії порушили повіт­ряний простір Туреччини, за що були жорстоко покарані.

Турецький винищувач F-16 збив одну “сушку”, пілота якої під час спуску з парашутом розстріляли повстанці із землі (штурману вдалося врятуватися). Але на цьому російські неприємності не закінчилися. На пошук екіпажу збитого літака скерували два гелікоптери Мі-8, проте один з них потрапив під обстріл і здійснив аварійну посадку. Цим швиденько скористалися повстанці, які знищили безпорадний Мі-8. При цьому загинув один російський морський піхотинець. Пізніше з’ясувалося, що вертоліт спалили за допомогою протитанкового комплексу BGM-71 TOW виробництва США, ба більше, повстанці отримали його… з Туреччини. 

Про шок Путіна свідчить той факт, що коментарів із Кремля не надходило дуже довго. Москва до останнього стверджувала, що Су-24М був збитий вогнем із землі, очевидно, не втрачаючи надії якось притишити скандал. Не вдалося – турки самі поширили подробиці атаки. За їхніми даними, турецькі пілоти протягом п’яти хвилин 10 разів попереджали літаки-порушники каналами екстреного зв’язку, натомість росіяни вперто ігнорували попередження, після чого й було прийняте рішення здійснити атаку.

Зазначимо, що авіаційні інциденти між двома країнами ставалися й раніше. Росіяни неодноразово порушували повітряний простір Туреччини, 16 жовтня турки збили російський безпілотник, а кілька днів тому МЗС Туреччини заявило протест у зв’язку з російськими авіаударами по регіону, в якому мешкають не залучені у громадянську війну племена сирійських туркменів і де ніколи не було бойовиків “Ісламської держави”.

Анкара зі самого початку була вкрай роздратована втручанням у сирійський конфлікт Росії, яка, допомагаючи режиму Башара Асада, поставила на порядок денний питання про федералізацію Сирії. Це означає, що Туреччина може отримати біля своїх кордонів автономний сирійський Курдистан, що буде ідеальним плацдармом для курдських сепаратистів у самій Туреччині.

Особливо принизливим для Москви є той факт, що її бомбардувальники пробули у повітряному просторі Туреччини жалюгідних 17 секунд, перетинаючи дрібну ділянку турецької території, що своєрідним апендиксом врізається в територію Сирії (докладніше – див. інфографіку. – “Пошта”). Тут, щоправда, незрозуміло, яким чином турки цілих п’ять хвилин слали попередження. Незважаючи на цю явну нестиковку, версію турків про порушення російським бойовим літаком їхнього повітряного простору підтримав і президент США Барак Обама, який заявив, що Анкара “захищала свої кордони і безпеку”. Показовим із дипломатичної точки зору є той факт, що Туреччина проігнорувала пропозицію Росії про двосторонній аналіз інциденту, провівши натомість консультації зі своїми партнерами по НАТО.

Підбадьорений підтримкою союзників турецький президент Реджеп Таїп Ердоган ще й звинуватив росіян у завданні шкоди мирним жителям. За його словами, частина уламків фюзеляжу російського бомбардувальника впала на турецькій території, поранивши при цьому двох мирних громадян. 

Президент Росії Володимир Путін назвав загибель бомбардувальника Су-24М “ударом у спину, який зав­дали пособники терористів”. Про це він заявив під час зустрічі в Сочі з королем Йорданії Абдаллою II.

Також президент РФ пообіцяв жорстку відповідь. Проте давно відомо, що Путін полюбляє сипати заявами, які закінчуються гучним пшиком (жителі так званої Новоросії, яким російський президент свого часу обіцяв свою підтримку, давно переконалися в його брехливості).  

Отож що поганого Росія може зробити Туреччині? Можливість воєнного конфлікту Москва спростувала відразу. Хоча за своїм військово-мобілізаційним потенціалом РФ, зрозуміло, виглядає значно сильнішою, але не слід забувати, що за Анкарою стоїть уся могутність НАТО.

“Вдаримо рублем!” – рішуче заволали в Москві. Спробуємо розібратися, у кого “рублева ґуля” виявиться більшою. 57% потреб Туреччини у природному газі забезпечують поставки “Газпрому”. Звичайно, росіяни здатні перекрити газовий вентиль, але їхню нішу на турецькому ринку достатньо оперативно здатні перекрити сусідні Азербайджан та Іран. Зрозуміло, що відвоювати втрачені позиції росіянам уже навряд чи вдасться. На фоні майже повної втрати українського ринку та постійного скорочення обсягів споживання російського газу країнами Європи перспективи “Газ­прому” за такого розвитку подій виглядають достатньо тривожними.

Згадали в Москві і про улюблене ембарго на імпорт продуктів харчування. Але й тут є серйозна проблема: враховуючи уже діючі санкції проти Євросоюзу, росіянам досить складно замінити сільгосппродукцію з Туреччини чимось іншим. Скажімо, за останній рік поставки турецького м’яса до Росії зросли в 10 разів, що допомогло суттєво пригальмувати підвищення цін на продовольство, не кажучи вже про фрукти та овочі, які давно облаштувалися на російському ринку. Будь-яке рішення Москви щодо обмежень імпорту однаково вдарить як по турках (втрата збуту), так і по росіянах (прискорення інфляції). 

І, звичайно, як і у випадку з підірваним над Синаєм російським лайнером, – заборона російським туристам відпочивати в Туреччині. Тут удар, у принципі, односторонній. За різними оцінками, росіяни щороку витрачають на турецьких курортах близько 10 мільярдів доларів. Але й Анкара має козир у рукаві – закриття проток, що сполучають Чорне море із Середземним. Заборона на перетин російськими кораблями проток Босфор і Дарданелли під час проведення Москвою воєнної операції в Сирії (забезпечення російського контингенту здійснюється в основному кораблями Чорноморського флоту), а також фактичної континентальної блокади Криму перетвориться для Кремля на просто неймовірну проблему.