Чергова спроба Кремля знайти стратегічного союзника в Азії наштовхнулася на чергову зраду. Не встигла Москва радісно заявити про підписання контракту на постачання Тегерану зенітних ракетних систем С-300, як підступні іранці пішли на росіян у газову атаку.

Іран оголосив про наміри постачати блакитне паливо на європейський ринок. Після початку збройної агресії РФ проти України країни Євросоюзу значно активізували зусилля щодо пошуків альтернативи російському газу. Іранський варіант, на перший погляд, виглядає дещо несподіваним, однак цілком реалістичним.

Донедавна про ймовірність експорту Іраном вуглеводнів навіть мови не було, адже Ісламська республіка перебувала під жорсткими міжнародними санкціями. Однак 14 липня 2015 року у Відні США, Росія, Китай, Британія, Франція, Німеччина та Іран підписали підсумковий Спільний всеосяжний план дій щодо іранської ядерної програми. Згідно з домовленостями, Тегеран суттєво скоротить останню, отримавши в обмін доступ на світові ринки нафти й газу.

У середині жовтня Євросоюз прийняв необхідні процесуальні заходи, спрямовані на зняття всіх санкцій з Ісламської республіки Іран. Президент США Барак Обама також дав розпорядження своїй адміністрації підготувати пакет документів, необхідний для призупинення санкцій щодо Ірану.

Тож уже незабаром перед Тегераном відкриються неймовірні перспективи. Варто наголосити, що на території країни є 132 млрд барелів розвіданих запасів нафти (10% світових запасів) і 34 трлн кубометрів природного газу (17% світових запасів – друге місце після Росії). Досі експорт енергоносіїв жорстко обмежувався санкціями, але вже з початку наступного року іранців ніщо не стримуватиме.

Треба  наголосити, що Тегеран має потужний танкерний флот, який дає йому змогу транспортувати видобуту нафту майже в будь-яку точку Землі. Щоправда, з газом ситуація складніша. Існуючі газопроводи напряму пов’язують іранські родовища лише із сусідніми країнами та Китаєм. До Європи – тисячі кілометрів. Здавалося б, тупик...

Але з нього є вихід під назвою TANAP. Угоду між Туреччиною та Азербайджаном про спорудження Трансанатолійського газогону  підписали ще в червні 2012 року. Планована потужність TANAP складе 16 млрд кубометрів природного газу на рік у початковій стадії і понад 60 млрд кубів на завершальному етапі. Для порівняння: у 2014 році “Газ­пром” експортував до всіх країн Європи 146 млрд. 

Але й цим жахіття російського монополіста не обмежується. TANAP має стати лише частиною “Південного газового коридору”, рішення про підтримку якого прийняли на саміті Східного партнерства у Ризі 22 травня цього року.

Проект передбачає долучення до TANAP Транс­каспійського газопроводу, що проляже за маршрутом Тенгіз (Казахстан) – Туркменбаші (Туркменістан) – Баку (Азербайджан) і далі через Туреччину до Європи. Очевидно, що Тегеран розраховує помпати свій газ саме цим коридором, адже вже має готовий газогін до Туркменістану.

Реалізація “Південного газового коридору” означатиме кінець російської газової монополії. Запаси природного газу в Каспійському регіоні майже  необмежені, водночас поява TANAP і Транскаспійського газопроводу гарантуватиме доставку блакитного палива в обхід території Росії. 

До речі, з “Південного газового коридору” може скористатися й Україна. Ще у квітні 2012 року тодішній прем’єр під час зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим заявив про можливість інвестувати 790 млн євро в будівництво Транскаспійського газопроводу. Тоді Київ висловив побажання доповнити проект відгалуженням до грузинського порту Кулеві. Тут газ мав би зріджуватись і доставлятися на проектований український LNG-термінал під Одесою в порту Південний. За такого розвитку подій Україна мала б отримувати газ не лише шляхом реверсу із сусідніх країн Європи, але і з далекого Каспію, а також спокійно крутити дулі колишньому підполковнику КДБ у Кремлі.