Сьогодні – 24 жовтня – в світі відзначається Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй. Щоправда, цього року шампанське з нагоди професійного свята міжнародним чиновникам, певно, йде носом – з усіх усюд на адресу Організації лунають закиди в нездатності дієво реагувати на глобальні проблеми. Останніми краплями стали російська агресія проти України та громадянська війна в Сирії – в обидвох випадках ООН зазнала пов­ного фіаско.

Розмови про необхідність реформування Організації точаться вже років зо двадцять. Проте особливо вони загострилися в 2015-ому. Ще на початку року авторитетна міжнародна правозахисна організація Amnesty International закликала п’ятьох постійних членів Радбезу ООН відмовитися від права вето у випадках, які стосуються питань геноциду чи інших тяжких злочинів. “Рада Безпеки ООН зазнала провалу в Україні, Сирії, Іраку, секторі Газа”, – йшлося у звіті Amnesty International. 

Знамено протесту підхопила канцлер Німеччини. Під час ювілейної 70-ої сесії Генасамблеї ООН у вересні Анґела Меркель офіційно заявила, що вважає необхідною докорінну реформу Ради Безпеки. На її думку, нинішні структура та методи роботи Радбезу недостатні для вирішення світових проблем. Одним із перших кроків мало б стати збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки. На місце в Радбезі претендують члени так званої групи G4, до якої належать Німеччина, Бразилія, Японія та Індія. 

Проте існує й інша проблема – право вето. П’ять країн-переможниць у Другій світовій війні, які є постійними членами Радбезу – США, Китай, Франція, Британія та Росія – мають можливість заблокувати будь-яке рішення ООН. Особливо цим зловживають Росія та Сполучені Штати. Проблема настільки серйозна, що під час 70-ої сесії Генасамблеї один із членів Радбезу добровільно запропонував обмежити право вето. Франція наголошує на незастосуванні цього права, коли йдеться про територіальну цілісність окремих країн чи випадки масової загибелі людей. Перша умова виразно натякає на російську агресію проти України, друга – масове вбивство цивільного населення режимом Башара Асада. 

Щоправда, наразі шансів втілити цю реформу небагато. Згідно із статутом ООН, для ухвалення таких змін потрібна підтримка двох третин країн-членів, але лише за умови одноголосного рішення всіх п’яти постійних членів Радбезу. Але Росія, США і Китай на це, швидше за все, не погодяться.

З іншого боку, навряд чи їм вдасться так просто ігнорувати настільки широку міжнародну ініціативу – за останньою інформацією, пропозицію Франції підтримали близько 100 держав. Серед них – і Україна, яка впродовж наступних двох років буде непостійним членом Ради Безпеки ООН (крім п’яти постійних, до Радбезу входять ще 10 непостійних країн-членів, які змінюються кожних два роки). Повноваження України розпочнуться 1 січня 2016-го і протривають до кінця 2017-го.

З правом вето тісно пов’язана і проблема “блакитних шоломів” – миротворчих контингентів ООН, які через бюрократичну тяганину при прийнятті рішень в Організації з’являються в гарячих точках, як правило, тоді, коли на місцевих цвинтарях вже немає де ховати вбитих. Пропозиції щодо реформування миротворчої діяльності ООН прозвучали з вуст генсека. Пан Гі Мун наголосив на спрощенні процедури відправки “блакитних шоломів” у зони конфліктів та на необхідності створення на всіх континентах міжнародних підрозділів постійної готовності. 

Однак і тут все впирається у право вето. Хоча Президент України Петро Порошенко неодноразово заявляв про ймовірність введення на Донбас миро­творців ООН, усі прекрасно розуміють, що сам агресор – Росія – ніколи за це не проголосує.