За версією слідчих, всі заарештовані брали безпосередню участь у вбивстві близько восьми тисяч боснійських мусульман поблизу міста Сребрениця. Найвідоміший серед арештантів – сербський польовий командир Недєлько Мілідрагович, більше відомий під характерним псевдо Недьо-М’ясник. За версією слідства, саме він віддав прямий наказ своїм підлеглим почати різанину.

“Справа восьми” привернула увагу міжнародної спільноти ще й тому, що якраз у липні цього року виповнилося рівно 20 років трагедії в Сребрениці. У липні 1995 року громадянська війна на території колишньої Югославії тривала вже четвертий рік. Водночас жителі мусульманського анклаву Сребрениця почувалися в безпеці. ООН оголосила регіон “зоною безпеки”, розмістивши в ньому батальйон миротворців із Нідерландів. Щоправда, сербські підрозділи мало зважали на голландців. Увійшовши в анклав, вони вигнали жінок і підлітків-дівчат, а все чоловіче населення – понад вісім тисяч людей, від 10-річних хлопчиків до немічних дідів – нещадно винищили. 

Цікаво, що голландські солдати, маючи в своєму розпорядженні бронетехніку, навіть не намагалися перешкодити цьому, мотивуючи такі свої дії тим, що в них не було наказу втручатися у перебіг бойових дій. Ця історія спричинила справжній міжнародний скандал, після якого для всіх стала очевидною слабка ефективність миротворчих військ ООН.

Ще неефективнішою виглядає система міжнародного правосуддя, покликана карати винних у воєнних злочинах та злочинах проти людяності. На початках створення Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії (МТКЮ) в ООН бадьоро заявляли, що до 31 грудня 2004 року будуть видані всі обвинувальні висновки. Після цього учасники прокурорської групи займалися б тільки вже розпочатими на той момент процесами, які планували закінчити до 2010 року. Зараз уже 2015-ий, а кінця-краю судовій тяганині немає…

Поки що в Міжнародному трибуналі у Гаазі розглядаються справи кількох високопоставлених діячів Республіки Сербської (утворення на території Боснії та Герцеговини. – “Пошта”). Дехто навіть отримав вирок, причому не один. Щоправда, всі ці вердикти МТКЮ викликали в світі хіба що сумні посмішки.

Так, у червні 2012 року колишнього лідера сербських націоналістів Воїслава Шешеля засудили аж на два роки  “за відмову прибрати зі свого сайту інформацію про свідків у його справі, яким суд гарантував конфіденційність”. Нагадаємо, що Шешель в 2003 році добровільно здався Гаазькому трибуналу, де йому висунули обвинувачення в скоєнні воєнних злочинів у 1991 – 1994 роках, а саме в підбурюванні до насильства проти несербського населення колишньої Югославії, розпалюванні національної ворожнечі, а також причетності до тортур і вбивств. На думку прокурорів, сербський політик діяв “як фанатик”. 

З того часу один з найкривавіших сербських діячів отримав цілих три вироки, але не за скоєні злочини, а за “підрив судових повноважень Міжнародного трибуналу”. В 2010-му йому дали 15 місяців ув’язнення за те, що в написаній ним книзі були названі прізвища деяких свідків, а через рік – ще півтора року за ті ж самі прізвища в іншій книзі. Зрозуміло, що всі три “вироки” нічого не варті, адже Шешель і так сидить за ґратами, а за основними обвинуваченнями йому взагалі загрожує 28 років тюрми. Проте коли це відбудеться – не знає ніхто.

Показовою є й історія екс-начальника генштабу збройних сил Республіки Сербської генерал-полковника Ратко Младича, чиї руки також по лікті в крові. Генералу вдавалося майже 15 років ховатися від правосуддя, доки його нарешті не допровадили до Гааги. Суд над ним розпочався щойно в травні 2012-го. Трибунал планує опитати понад 400 свідків та вивчити близько 28 тисяч доказів. Зрозуміло, що для цього знадобиться дуже багато часу. А ще ж буде апеляція, до якої точно вдасться колишній генерал.

Погуляв на свободі й головний винуватець сребреницької масакри – колишній лідер боснійських сербів Радован Караджич, якого було затримано тільки в липні 2008 року після 12 років переховування. Увесь цей час Караджич, якого нібито активно шукали і правоохоронні органи Сербії, і західні спецслужби, спокійно жив та працював спеціалістом з нетрадиційної медицини у одній з приватних клінік Белграда. Окрім різанини в Сребрениці, Караджича звинувачують в смерті 12 тисяч людей під час блокади Сараєва в 1995 році. Щоправда, до покарання воєнного злочинця ще далеко – апеляційний процес у справі Караджича планують завершити аж у 2021-ому. А це, наголосимо, рівно через 28 років після створення Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. 

Водночас Трибунал з колишньої Югославії обходиться міжнародному співтовариству в кілька десятків мільйонів доларів на рік. Тож наміри продовжити повноваження МТКЮ аж до 2021 року викликають все більше нарікань. 

Багато експертів щораз активніше висловлюють аргументи щодо неефективності системи міжнародного правосуддя загалом (а в Гаазі, нагадаємо, є ще й Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал із Сьєрра-Леоне). Крім того, критику викликає ще й та обставина, що конкретно Міжнародний трибунал з колишньої Югославії заснований не міжнародним договором, а резолюцією Ради Безпеки ООН. З огляду на це багато юристів наголошують, що Рада Безпеки де-юре не має повноважень переслідувати приватних осіб і, відповідно, створювати для цього судові органи. 

Однак у Гаазі мало звертають увагу на критику і мають намір повністю додержати всіх необхідних юридичних процедур. Щоправда, може статися так, що основні винуватці кривавої громадянської війни на Балканах формально залишаться непокараними. Просто тому, що не доживуть до виголошення вироку, адже всі вони – підстаркуваті, а перебування хоч і в комфортабельній, але все ж таки в’язниці здоров’я, як відомо, не додає. 

Показовим є приклад колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича, який 2006-ого помер у своїй камері в Гаазі від серцевого нападу, через що Трибунал був змушений закрити його справу. Де-юре Мілошевич залишився невинуватим…