У білоруського “бацьки” – напружена пора. В жовтні в країні повинні пройти чергові президентські вибори, на яких Олександр Лукашенко сподівається здобути п’яту (!) перемогу поспіль. В тому, що білоруси слухняно проголосують за його кандидатуру, сумнівів узагалі-то немає. Але Лукашенко стурбований ворогом зовнішнім – нібито “щирим” другом Путіним, чия агресія проти України та заяви про “несправжній суверенітет деяких сусідніх країн” неабияк його налякали. 

Зауважимо, що за часткою російськомовних громадян Білорусь є лідером на пострадянському просторі. 70% жителів удома розмовляють російською (рідна вона для 41,5% населення). Тож президент РФ з його нав’язливою ідеєю “русского мира” сприймається Лукашенком як ймовірний агресор.

Водночас надання своєї столиці Мінська як майданчика для переговорів iз врегулювання ситуації на Донбасі дало главі Білорусі унікальний шанс “засвітитися” перед західними лідерами і нарешті налагодити з ними стосунки.

Очевидною ознакою цього можна вважати абсолютно несподіване рішення президента Білорусі амністувати шістьох відомих опозиціонерів. Серед політичних в’язнів, які вийшли на свободу – Микола Статкевич, один iз опозиційних кандидатів на пост президента країни в 2010 році. Причому ще донедавна Лукашенко публічно заявляв, що не збирається пробачати опозиціонерів, тому що ті в ході суду відмовилися визнати свою провину. Проте його думка швидко змінилася, адже звільнення політв’язнів – одна з голов­них вимог Євросоюзу та США, виконання якої просто необхідне для визнання чергових президентських виборів легітимними. 

Реакція не забарилася. Прес-секретар Білого дому Джон Кірбі заявив: “Звільнення цих шести політичних в’язнів є позитивною подією для білоруського народу і важливим кроком у напрямку нормалізації відносин зі Сполученими Штатами”. Деякі політологи побачили в цьому знак серйозного повороту в зовнішній політиці білоруського президента.  

Ще одним доказом цього вважають різкі заяви Олександра Лукашенка в бік Росії. Так, коментуючи концепцію “русского мира” він заявив: “Я не розумію, що це таке, наш народ тим більше цього не розуміє. Тоді давайте говорити про “белорусский мир”. Це що, якесь протистояння світів? Це якась надумана, дурна теза”. Далі – більше: “Ми повинні жити у своїх квартирах. Росія – це наш брат. Я навіть часто кажу – старший брат. Але тільки ви поводьтеся як старші брати. Якщо важко молодшому, то плече підставте. Ми живемо нехай у спільному домі, але кожен у своїй квартирі”.

Ще більшого розголосу набула його заява про можливість виходу Білорусі з Євразійського економічного союзу – улюбленого творіння Путіна. Не варто забувати і про торговельні війни між двома колись вірними союзниками. Якщо раніше 85% виготовленої в Білорусі продукції реалізовували на російському ринку, то тепер цей показник становить 40-45%. Решта йде в ненависну для Путіна Європу.

Маневри президента Білорусі цілком логічні з огляду на поточну ситуацію. Перед виборами 2010 року йому вдалося на вигідних умовах взяти кредити у Росії, Китаю, МВФ і Венесуели. Крім того, Мінськ домовився з Москвою про спеціальні ціни на поставки російського газу і нафти. Тепер, коли економіка Росії падає у прірву, очікувати якихось подарунків з Москви не доводиться. 

Водночас економічні проблеми найбільшого торгового партнера Білорусі – Росії – дуже відчутно позначилися на економіці країни. Не додають оптимізму й проблеми України – третього за величиною білоруського торговельного партнера. ВВП Білорусі вперше з 1997 року скорочується, а девальвація білоруського рубля цьогоріч сягнула близько 30%. 

Лукашенкові потрібні західні кредити і легітимація з боку Євросоюзу та Сполучених Штатів як єдиного гаранта суверенітету (читай незалежності від Росії) Білорусі. При цьому на явне роздратування Кремля білоруський президент наразі ніяк не реагує, що цілком очевидно – перспективи Путіна абсолютно незрозумілі: економіка РФ валиться, західні санкції діють, олігархічне оточення виявляє все більше невдоволення.