Нещодавно “Пошта” писала про те, що Самарський авіаційний завод призупиняє програму випуску літаків Ан-140 через запроваджені Україною санкції. “З урахуванням того, що у нас 34 заводи-постачальники і головне конструкторське бюро (“Антонов”) знаходяться в Україні, провести імпортозаміщення по комплектуючих у такий швидкий термін неможливо. Тому ця програма тимчасово зупиняється”, – заявив генеральний директор підприємства “Авіакор” Олексій Гусєв.

Як виявилося, після того, як у травні 2015 року Київ розірвав військово-технічне співробітництво з Москвою, остання переживає чималі труднощі. Наскільки постраждав російський ВПК через розрив із Україною, вирішила з’ясувати “Німецька хвиля”. 

Оборонні системи Росії та України, по суті, є “уламками” єдиного радянського військово-промислового комплексу. Після розвалу СРСР вони продовжували активно нарощувати співпрацю, пише Микита Баталов. За даними щорічної доповіді російсько-французького аналітичного центру “Обсерво”, ще влітку 2014 року з України до Росії було поставлено більше трьох тисяч комплектуючих для 200 зразків озброєння. Однак у травні 2015-го Київ розірвав угоду про військово-технічне співробітництво з Москвою, оскільки “Росія становить загрозу для безпеки України”. 

Проблеми в росіян не забарилися. Окрім зупинки програми випуску уже згадуваного Ан-140, вклякло й спільне виробництво військово-транспортного Ан-70. На черзі – проблеми з пасажирським Ан-148, що виробляється на авіаційному підприємстві у Воронежі. “Замовлення на такі літаки є, шкода їх втратити”, – пояснив “Німецькій хвилі” експерт комітету держдуми РФ з транспорту Роман Гусаров. Зазначимо, що нібито суто цивільний Ан-148 є в авіапарку міноборони Росії, ФСБ та МНС. “Упродовж декількох років усі літаки Ан-148, яких бракує, будуть замінені новими машинами сімейства “Ільюшин”. Вони, щоправда, дорожчі за літаки “Антонова”, – зазначив в інтерв’ю “Німецькій хвилі” голова аналітичної служби агентства “АвіаПорт” Олег Пантелєєв. 

Ще гірша ситуація з вертольотобудуванням. Ще донедавна практично всі двигуни для російських гелікоптерів, а також для нових навчально-бойових літаків Як-130 вироблялися в Запоріжжі компанією “Мотор Січ”. Хоча для найбільш популярних машин Мі-8 і Мі-17 вже є російський аналог, обсягів його виробництва поки недостатньо (Росія потребує близько 500-550 таких двигунів на рік). 

“Окрема серйозна проблема – зрив російськими компаніями поставок вертольотів зарубіжним партнерам. Їх наші відносини з Україною не цікавлять, ми зобов’язані вкластися в обумовлені терміни, а зараз ми несемо репутаційні ризики”, – додає експерт Роман Гусаров.  

Не менше проблем і з випуском силових установок для нових кораблів ВМФ Росії. З часів СРСР газові турбіни для бойових суден вироблялися тільки в Україні. Нині на верфях у Калінінграді і Санкт-Петербурзі розпочато будівництво 10 бойових фрегатів для оновлення флоту. До ембарго Росія встигла отримати тільки п’ять силових установок, як “розрухати” ще п’ять фрегатів – наразі незрозуміло. “Є ще одна проблема – навчитися без української допомоги монтувати і обслуговувати вже поставлені установки”, – говорить в інтерв’ю “Німецькій хвилі” директор російського Центру аналізу стратегій і технологій Руслан Пухов. 

Також нагадаємо, що в лютому Україна відмовилася постачати Росії системи управління для ракет-носіїв “Рокот”, які використовувалися для запусків супутників. “У міністерстві промисловості й торгівлі Росії обіцяють все замінити до 2017 року, але вже ясно – все не встигнуть”, – додає Руслан Пухов. За різними оцінками, процес імпортозаміщення у сфері ВПК Росії може зайняти до 10 років. Водночас всі експерти сходяться в тому, що про відновлення військово-технічного співробітництва між Росією і Україною найближчим часом не може бути й мови.