З такою сенсаційною гіпотезою виступив лікар-інфекціоніст та історик Павелл Казанджян. В сучасній історії випадки лихоманки Ебола почали фіксувати з 1976 року. Найнебезпечніший спалах був у Західній Африці в 2014 році.

Окрім того, вчені знайшли сліди вірусу в ДНК кількох видів гризунів. За їхнім твердженням, хвороба вразила предків тварин як мінімум 20 мільйонів років тому. Казанджян припустив, що знаменита Афінська чума, що знищила близько чверті населення полісу в 430 – 427 роках до нашої ери, насправді була спричинена вірусом Ебола, який передався людям від інфікованих гризунів.

За свідченням давньогрецького історика Фукідіда, “людей без жодної видимої причини раптово охоплював сильний жар, з’являлося почервоніння і запалення очей, гортань і язик кровили, дихання ставало неправильним і смердючим”. “Хворий так горів, що не міг витерпіти дотику найлегшого вовняного одягу, багато хто, аби втамувати жар, кидався у колодязі, було багато таких, у кого відмовляли кінцівки”, – веде далі Фукідід. Відомо також, що хвороба прийшла в Афіни з Ефіопії (так давні греки називали всі території Африки, розташовані південніше Сахари). 

Павелл Казанджян стверджує, що симптоми, рівень смертності та географічне походження Афінської чуми точно відповідають тому, що відомо сучасній науці про лихоманку Ебола. Понад те, першими жертвами хвороби стали афінські лікарі – так само, як і в 2014 році, коли від лихоманки загинули майже 500 докторів і медсестер.

Раніше Афінську чуму вважали тифом, віспою, кором, бубонною чумою, сибіркою, навіть синдромом токсичного шоку. Однак Павелл Казанджян стверджує, що лихоманка Ебола найбільш близька до клінічної картини, змальованої Фукідідом.