У колах білоруської інтелігенції та опозиції існує думка, що Білорусь вже давно де-факто стала жертвою культурно-історичної та інформаційної окупації з боку Москви. 

За словами білоруських політологів, ці ж побоювання поділяють і деякі представники апарату Олександра Лукашенка і, можливо, сам лідер білоруської держави, пише Ігор Тихоненко на сайті Російської служби “Голосу Америки”. 

В останні роки білорусам цілеспрямовано нав’язували думку про те, що різниці між ними та росіянами практично немає, а мешканцям республіки набагато краще житиметься в складі РФ. До недавнього часу і сам Лукашенко, що розмовляє виключно російською, і водночас фактично заборонив у країні білоруську, не надто переймався збереженням національної ідентичності. 

Однак за минулий рік ситуація кардинально змінилася. В інтерв’ю Російській службі “Голосу Америки” незалежний білоруський політолог Андрій Федоров заявив, що зараз у білоруського керівництва немає впевненості в тому, “що при нагоді російська влада не здійснить в Білорусі те, що вона вже здійснила в Україні”.

“Зараз, коли відбувається справжня агресія однієї пострадянської країни проти іншої, офіційний Мінськ задумався: які міркування рухають Кремлем і чи не з’являться у нього схожих міркувань щодо нашої країни, – підкреслює Андрій Федоров. – Накладені на Росію санкції погіршують економічний стан РФ. За цим, ясна річ, послідує падіння рейтингу Путіна. Який вихід у Росії? Один iз варіантів – чергова переможна війна. Тим більше, що у Білорусі вони не очікують будь-якого опору”.

Зазначимо, що за часткою російськомовних громадян Білорусь є лідером на пострадянському просторі. 70% жителів удома розмовляють російською (рідна вона для 41,5% населення). Згідно з результатами нещодавніх соціологічних опитувань, кількість білорусів, готових зі зброєю в руках захищати свою країну, якщо вона стане жертвою російської агресії, варіюється в межах 20-30%. Натомість близько 60% громадян республіки готові змиритися з окупацією і пристосуватися до нових умов. 

Тим не менше, старший науковий співробітник Інституту Маккейна (США) Девід Крамер сумнівається, що Росія вступить у пряму воєнну конфронтацію з Білоруссю: “Навіть якщо Лукашенко спробує розіграти західну карту, він ніколи не буде представляти ту загрозу, яка, як вважав Путін, виходила з України. Тому Путіну не потрібно вводити регулярні війська; у нього безліч інших механізмів впливу на Лукашенка, аж до короткострокової гібридної війни”.

До речі, схожі думки висловлював навесні 2014 року (одразу після анексії Криму та початку подій у Донбасі) провідний аналітик Belarus Security Blog Андрєй Поротніков, який вважав можливість появи в білоруських містах російських “тітушок” доволі ймовірною. “Кордон iз Росією – відкритий, Білорусь межує з далеко не найбагатшими російськими регіонами, і навербувати там кілька тисяч “туристів” не буде проблемою. 

За мільйон доларів на день можна зібрати натовп у 15-20 тисяч осіб і відправити його в сусідню країну для “захисту” прав її ж населення”, – наголошував експерт. Тим більше, що і сам Олександр Лукашенко останнім часом проводить далеко не дружню до Кремля політику. З останніх політичних ляпасів Путіну: відмова приїхати в Москву на парад 9 травня та відмова від використання георгіївської стрічки, яку замінила нова національна символіка.

Але це дрібниці. Значно болючіше в Кремлі сприйняли зроблену в січні цього року заяву Лукашенкa про можливість Білорусі вийти з Євразійського економічного союзу через постійні “торговельні війни” з Москвою. Ще гірше (для Путіна) те, що виразно проукраїнська позиція Лукашенка та його намагання зіграти роль посередника у врегулюванні конфлікту у Донбасі дали йому змогу налагодити давно зіпсовані стосунки із Заходом. 

Тож перспектива появи на вулицях Мінська “зелених чоловічків” не така вже й примарна. Щоправда, ті 20-30% білорусів, які, згідно з опитуваннями, готові протистояти агресору, становлять півтора мільйона дорослого населення! А ефективність білоруської партизанки досі добре пам’ятають ветерани вермахту.