Зараз ЄАЕС об’єднує Росію, Білорусь, Казахстан і Вірменію – країни більш-менш стабільні, за винятком, звичайно, Єревану, який перебуває у стані замороженого воєнного конфлікту з Баку через Нагірний Карабах.

Однак поява в цій компанії киргизів змусить Москву зануритись у вкрай складну ситуацію в Середній Азії. Проблема полягає в тому, що Бішкек досі не врегулював прикордонних суперечок із сусідами. 

Повноцінне членство Киргизстану в ЄАЕС автоматично передбачає відкриття для Бішкека внутрішніх кордонів інтеграційного об’єднання, пише “Лента.ру”. Водночас майже “прозорі” межі з Таджикистаном, Узбекистаном і Китаєм означатимуть, що в Казахстан, а далі і в Росію посуне хвиля китайського ширвжитку й основний афганський експорт – героїн. Росія вже виділила Бішкеку 200 мільйонів доларів на повноцінне облаштування кордонів.

Однак обладнання митних постів на кордонах із Таджикистаном і Узбеки­станом може стикнутися з серйозними труднощами: низка ділянок досі є об’єктами запеклих супе­речок, що спричиняють серйозні інциденти. Останній стався буквально днями. Узбецькі прикордонники 12 травня затримали колону киргизьких вантажівок, які спробували перетнути кордон на неузгодженій ділянці поза пунктом пропуску. Під час затримання одна людина загинула.

Значно серйозніший конфлікт стався в січні 2014 року в районі таджицького анклаву Ворух на території Киргизстану. Бішкек вирішив побудувати нову дорогу в обхід анклаву, але в Душанбе це розцінили як утиски етнічних таджиків і заявили, що частина дороги проходить територією, що належить Таджикистану. Ультимативна вимога таджицьких прикордонників припинити будівельні роботи призвела до перестрілки з киргизькими військовослужбовцями. Крім стрілецької зброї, у хід пішли гармати й міномети. Загиблі були з обох сторін, зокрема, серед мирного населення. 

Коріння цих протиріч сягає радянського минулого. Ферганська долина протягом тривалого періоду своєї історії являла собою єдиний економічний, політичний і соціально-культурний організм як центр Кокандського ханства – одного з трьох узбецьких ханств, підкорених Російською імперією в другій половині XIX століття. У середині 1920-их років більшовики вирішили здійснити радикальне національно-територіальне розмежування Середньої Азії, повністю зігнорувавши сформовані в регіоні економічні й соціально-культурні зв’язки. 

Тоді ніхто на це не звертав уваги – межі між республіками були суто адміністративного характеру, але після розвалу СРСР питання кордонів стало предметом запеклих супе­речок. Показові цифри – з 1 400 кілометрів узбецько-киргизького кордону зараз делімітовані тільки 390, тобто близько 15%.

Ситуація на межі Киргизстану й Таджикистану ще гірша – тут порозуміння немає в принципі. Насамперед тому, що Бішкек і Душанбе при обґрунтуванні свого права на ту чи іншу ділянку спірної території користуються… різними картами. Таджики показують документи, створені на основі територіального розмежування кінця 1920-их років. У Бішкеку ж оперують картами з урахуванням змін адміністративних меж другої половини 1950-их. У результаті процес делімітації міждержавного кордону виявився повністю заблокованим.

Власне, все б так і залишалося, якби не вступ Киргизстану в Євразійський економічний союз. Москва перебуває зараз не в тій ситуації, щоби лізти в міждержавні суперечки в Середній Азії. Однак діватися нікуди – діряві киргизькі кордони однозначно стануть проблемою для всього широко розрекламованого Кремлем проекту ЄАЕС. 

Уже згадані 200 мільйонів доларів, радше, лише квіточки. Попри системну кризу, росіянам так чи інакше доведеться вишуковувати додаткові гроші. Та й узбеки і таджики за ймовірні поступки на користь Бішкеку, очевидно, зажадають щось отримати в обмін від росіян. Що це буде, зараз сказати складно, але давно відомо, що за “просто так” у Середній Азії ніхто нічого не робить.