Македонія занурюється в повноцінну політичну кризу. Після того, як в одному з муніципалітетів цієї балканської країни відбувся справжній бій між силовиками та добре озброєною бандою етнічних албанців, що спричинив численні людські жертви (загинули вісім співробітників МВС, 10 бойовиків і четверо мирних громадян), кілька міністрів подали у відставку, а в столиці Скоп’є почалися масові акції протесту з вимогою відставки прем’єр-міністра Ніколи Груєвського.

Тисячі македонців з усієї країни безперервно пікетують Будинок уряду в центрі Скоп’є під гаслами  “За Македонію!” і “Прощай, Нікола!”. Тут навіть з’явилося власне наметове містечко – такий собі балканський Майдан. Не обійшлося і без “тітушок” – проплачені молоді хлопці вшатували альтернативний мітинг на підтримку глави уряду. На щастя, до кровопролиття наразі не дійшло.

Формально опозиція звинувачує Груєвського і його оточення в корупції, тиску на суддів і незаконному прослуховуванні опозиціонерів. Однак причини конфлікту значно глибші. Македонія – одна з небагатьох європейських країн, чий уряд відмовився вводити антиросійські санкції, а Груєвський став одним із нечисленних іноземних лідерів, які приїхали на парад перемоги в Москві 9 травня. Крім того, Македонія заявила про готовність приєднатися до проекту “Турецький потік”, проти реалізації якого виступає більшість членів ЄС. 

Чим закінчиться протистояння македонської влади і опозиції наразі сказати складно. Всі, звичайно ж, сподіваються на мирний сценарій, однак спрогнозувати розвиток подібних ситуацій не береться ніхто. Додають напруги й сепаратистські настрої мешканців муніципалітету Куманово (де, власне, й відбулася вже згадувана стрілянина), які активно виступають за створення всередині Македонії албанської автономії.

Поза тим, не все гаразд і в сусідній Сербії. З одного боку Бєлград традиційно позиціонує себе як вірного товариша Москви, з іншого – пріоритетом для сербів залишається курс на вступ до Євросоюзу. Таким чином південним слов’янам доводиться пробувати всидіти на двох стільцях одночасно, що не може подобатися “старшим братам” з Москви. Роздратування Кремля наочно проявилося під час візиту до Сербії міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова 14-15 травня. 

Про людське око все виглядало дуже пристойно. Біля меморіалу визволителів Бєлграда і пам’ятника радянському солдату, до яких глава МЗС Росії поклав вінки, його вітав чисельний натовп місцевих, які розтягнули довжелезну георгіївську стрічку та дружно скандували: “Росіяни і серби – браття навік”. 

Утім, незважаючи на братання у зовнішньополітичних питаннях, Бєлград займає досить прагматичну позицію.“Москві хотілося, щоб Сербія, будучи головою ОБСЄ цього року, грала більш активну роль у врегулюванні конфлікту в Україні, намагаючись змусити київську владу дотримуватися мінських домовленостей. Однак Бєлград вирішив утриматися від тиску на Київ”, – розповіли “Лєнті.ру” джерела в російській делегації.

Більше того, міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич наголошував на тому, що “необхідно не тільки домагатися примирення на Донбасі, а й переходити до питань майбутнього – відновлення економіки, банківської системи, національного діалогу”. Зрозуміло, що всі ці позиції аж ніяк не влаштовують Кремль. Крім того, на прес-конференції Івіца Дачич зазначив, що його країна не збирається відмовлятися від курсу на вступ до Євросоюзу (з 2012 року Сербія – офіційний кандидат).

Зазначимо, що дотепер Сербії вдавалося проводити досить незалежну політику, вміло балансуючи між Москвою і Брюсселем. Не відмовляючись від курсу на євроінтеграцію, Бєлград у березні 2014 року ухилився від голосування на Генеральній асамблеї ООН, де ухвалювали резолюцію про нелегітимність приєднання Криму до Росії. Трохи пізніше Сербія відмовилася приєднуватися до антиросійських санкцій.

Натомість Кремль так і не дочекався повної підтримки в питанні будівництва “Турецького потоку”. “Ми, в принципі, зацікавлені, але не знаємо, як буде реагувати Євросоюз”, – крутив голову сербський міністр Івіца Дачич. Коротше кажучи, ні нашим, ні вашим. З огляду на те, що союзників у Росії катма, подібна позиція братів-сербів навряд чи тішить Москву.