Людство ще не встигло оговтатися від спалаху донедавна маловідомого вірусу Ебола, як з’явилася нова напасть. Міжнародний колектив дослідників провів аналіз ДНК 1832 зразків бактерій-збудників черевного тифу, взяті в десятках країн Азії та Африки, й виявив, що майже половина мікроорганізмів належить до H58 – стійкого до впливу антибіотиків штаму.

“Найбільше вражає, що черевний тиф раніше вважався суто азіатською хворобою. Легкість його нинішнього поширення в Африці перевернула епідеміологію з ніг на голову. Тепер це чудовисько може потрапити в нові райони, причому воно має надзвичайну перевагу, адже антибіотики знищили більшість його конкурентів”, – заявив співавтор дослідження Гордон Дуган, пише журнал Nature Genetics.

Черевний тиф викликає бактерія Salmonella typhi. Ця хвороба вражає близько 22 мільйони чоловік щорічно, і приблизно 200 тисяч з них помирає. Патогенні бактерії поширюються через воду і їжу, а також сечу і фекалії заражених індивідів. Вакцини від черевного тифу розроблені вже давно, але великої популярності вони не набули – через свою дорожнечу. Оскільки хворіють, в основному, жителі бідних країн, чиї бюджети не здатні потягнути масову вакцинацію, то все обмежу­ється лікуванням тих, хто захворів, звичайними антибіотиками.

Мабуть, саме надмірне захоплення лікарів антибіотиками й змусило Salmonella typhi мутувати і отримати захист від цих ліків. У міру поширення штам H58 став невразливим не тільки до класичних препаратів (левоміцетин, ампіцилін), але й до новітніх ципрофлоксацину і азитроміцину.

Учені з’ясували, що H58 виник у Південній Азії близько 1985 року. Спочатку хворіли виключно жителі азіатських країн, однак потім черевний тиф несподівано для учених почав “мандрувати”. Першою африканською країною, куди він потрапив, стала Кенія. Далі поширення недуги почало нагадувати лавину, захоплюючи все нові й нові африканські країни.

Поки що напасть тримається далеко від Європи та Сполучених Штатів. Однак насправді подібна ізоляція – оманлива. В сучасному світі контакти між різними країнами настільки розгалужені, що великі відстані чи національні кордони не здатні втримати поширення тих чи інших інфекцій.

Яскравий приклад – минулорічна епідемія лихоманки Ебола, яка також почалася в Африці, однак достатньо швидко проникла в Західну Європу та Сполучені Штати. Переносниками інфекції, смертність від якої становить 80-90 відсотків, стали співробітники різноманітних волонтерських організацій, гуманітарних фондів, зрештою, бізнесмени і навіть священики, які працювали в охоплених епідемією африканських країнах, а потім поверталися на батьківщину. Часто-густо нещасні навіть не знали, що в їх організмах уже хазяйнує смертельно небезпечний вірус.

До речі, восени минулого року деякі експерти цілком серйозно заявляли про можливість появи вірусу Ебола на території України. На щастя, минулося. Хоча в сусідній Молдові було госпіталізовано двох інфікованих громадян Японії, які прилетіли зі Стамбула, а раніше перебували у відрядженні в Південній Африці.

Зрештою, так само стрімко поширювалися світом й інші віруси, які спочатку видавалися далекою екзотикою. Коли в 1996 році в Британії два молодики померли від рідкісної хвороби Крейтцфельда-Якоба, мало хто міг передбачити пошесть “коров’ячого сказу” – губчастої енцефалопатії, яку викликало споживання м’яса інфікованих корів. Та сама історія і з пташиним та свинячим грипом, які практично миттєво охопили цілий світ.