Цифри місцевого Центрвиборчкому викликають ностальгійні спогади часів СРСР, коли на виборчих дільницях були присутні обов’язкові буфети з пивом і оковитою, а на виборах завжди перемагав “блок комуністів і безпартійних”. 

За чинного главу Казахстану проголосували 97,7% громадян, які прийшли на виборчі дільниці, а підсумкова явка склала 95,22% усіх зареєстрованих у країні виборців. 

Очевидно, що згадувати суперників “Єлбаси” (каз. “Лідер нації” – один із офіційних титулів Назарбаєва. – “Пошта”) навіть нема сенсу. Нагадаємо хіба, що принаймні двох кандидатів зняли з виборів через вік (надто молоді – не досягнули 40 років), ще шістьох – через безграмотність (їх “зарубали” на іспиті з казахської мови). 

Значно більшу інтригу викликало те, що вибори були позачерговими – попередньо їх призначили на 2016 рік. Несподівана ініціатива провести голосування вже навесні цього року з’явилася щойно в лютому, причому висунув її заступник голови Асамблеї народів Казахстану (абсолютно “декоративний” орган). Оскільки того ж дня “за” проголосували депутати нижньої палати місцевого парламенту, стало зрозуміло, що ідея належить самому “Єлбаси”.

Про причини перенесення виборів можемо лише здогадуватися. Супердосвідчений політичний аксакал Назарбаєв (він беззмінно керує Казахстаном із 1989 року, відколи став першим секретарем ЦК місцевої компартії), очевидно, відчув, що ситуація на пост-радянському просторі здатна кардинально змінитися, причому розхлюпає калюжу його нібито союзник по Митному союзу Путін.

Ще від початку російської агресії на сході України лідер Казахстану намагався, як і його колишній український колега Кравчук, “проскочити поміж краплями дощу”. Назарбаєв, з одного боку, уникав жбурляти каміння в російський город, з іншого – не втомлювався наголошувати на необхідність мирного вирішення конфлікту за обов’язкової умови збереження територіальної цілісності України. Показово, що в Казахстані за статтею “участь у незаконних військових формуваннях” були засуджені кілька громадян країни, які воювали в Донбасі на боці сепаратистів. 

Однак очевидно, що значно більше роздратування Путіна викликало рішення Астани ввести заборону на поставку низки товарів російського виробництва, оскільки у зв’язку з падінням курсу рубля (російська валюта впала щодо казахстанського тенге на 47%) вона становить загрозу внутрішньому ринку країни. Такої підлості від соратника по Митному союзу президент РФ навряд чи очікував.

Водночас розпалене ним багаття сепаратизму на сході України несподівано сколихнуло казахстанських росіян (23% населення країни – етнічні росіяни), які раптом вирішили, що було б незле провести референдуми в прикордонних із Росією областях і за прикладом Криму “повернутися додому”.

Цілком вірогідно, що саме загроза спалаху російського сепаратизму змусила президента Казахстану провести дострокові вибори і вкотре легітимізувати свою владу, доки в Кустанайській або Карагандинській областях (40% населення яких становлять росіяни) не проголосили якихось “народних республік”.