Учора розпочався візит до Соціалістичної Республіки В’єтнам прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва. Російські мас-медіа, навіть не дочекавшись підсумків вояжу, затягнули улюблений мотив: “Нам тепер ще більше наплювати на Захід – ми дружимо зі Сходом”. Однак якщо уважно проаналізувати ситуацію в Південно-Східній Азії, може виявитися, що росіяни плюють проти вітру. 

Зрозуміло, що після ажіотажу, викликаного газовими угодами з Пекіном, перспектива активізації співробітництва ще й із Ханоєм мала би гріти душу господаря Кремля. Нині В’єтнам вважається одним із “азійських тигрів” – у 2015 – 2016 роках прогнозується збільшення його ВВП на понад 6%, що вважається достойним показником.

Росія покладає великі надії на енергетику: спільне підприємство “В’єтсовпетро”, що видобуває нафту на шельфі, та проект спорудження першої у В’єтнамі АЕС. Крім того, цього року має бути підписана угода про зону вільної торгівлі між Євразійським економічним союзом і Ханоєм. Планується обнулити ввізні мита на більшість товарів і тим самим сприяти збільшенню товарообігу. 

Камрань – військово-морська база у В’єтнамі на узбережжі Південно-Китайського моря, яку вважають одним із найкращих глибоководних портів світу. Свого часу СРСР створив тут потужну базу для свого Тихоокеанського флоту площею майже 100 кв. км. У 2001 році Росія вирішила не продовжувати договору оренди й евакуювала особовий склад і техніку.  2012-го Москва висловила пропозицію щодо створення в бухті Камрань повноцінного пункту матеріально-технічного забезпечення військово-морського флоту РФ. Навесні 2014 року аеродром бази в Камрані почали використовувати для обслуговування російських літаків Іл-78 , які забезпечують дозаправку пальним у повітрі стратегічних ракетоносців Ту-95МС із бойовим радіусом дії 6340 км, що здатні нести на борту ракети з ядерними боєголовками.

В’єтнам із його майже 90-мільйонним населенням – ласий шматок для будь-якого експортера. Проте найбільш перспективним напрямком у Кремлі вважають військово-технічне співробітництво. Росія зацікавлена в укладенні угоди на постачання В’єтнаму бойових літаків і стрілецької зброї. Перша ластівка вже полетіла, точніше пірнула: підписаний контракт на поставку шести підводних човнів проекту “Варшав’янка”.

Водночас “польська столиця” може несподівано потягнути на дно широко розрекламовану дружбу Москви та Пекіна. Відносини КНР і В’єтнаму вкрай напружені, країни відбули кілька воєн, між ними існують територіальні супе­речки. Поява “Варшав’янок” під в’єтнамськими прапорами навряд чи потішить китайське політбюро, яке вкрай болісно реагує на будь-яке військове посилення вороже налаштованого сусіда.

Ще суперечливіша історія з намірами росіян відновити колишню радянську військово-морську базу в бухті Камрань. Нещасний Ханой, який необачно пообіцяв це, несподівано опинився між двома розлюченими важковаговиками – дипломатичні зуби солідарно показали Китай і США, відносини між якими назвати дружбою може хіба повний бовдур. Пекін заявив, що вважає Південно-Китайське море своєю винятковою сферою впливу, і чітко дав зрозуміти в’єтнамцям, що не бажає військової активності росіян у його акваторії. 

Американці теж мало переймалися дипломатичним етикетом. Посол США у В’єтнамі зажадав від місцевого уряду припинити можливість використання Росією бази Камрань для дозаправки своїх літаків. Командувач американськими збройними силами на Тихому океані генерал Вінсент Брукс заявив, що російські стратегічні ракетоносці здійснюють провокаційні польоти навколо острова Гуам, де розташована велика військово-повітряна база США.

P. S. Під час громадянської війни у В’єтнамі так звана стежка Хо Ши Міна – заплутана мережа ґрунтових доріг через джунглі – стала одним із основних чинників перемоги комуністичних військ, які мали широкі можливості для маневру та постачання. Чи вдасться Росії нині скористатися манівцями, щоб знайти собі нового союзника?