Поручник військово-повітряних сил Польщі, якого наприкінці минулого року затримала польська військова жандармерія, міг передавати таємну інформацію про польоти польських літаків F-16 Головному розвідувальному управлінню генштабу Росії.

“Існують підозри, що він скопіював понад 10 тисяч планів польотів польських літаків F-16. Є серйозні свідчення, які вказують на те, що ці дані затриманий передавав росіянам”, – повідомляє ресурс tvn24.pl.

Щоправда, робити остаточні висновки ще зарано. Арештованого поручника у зраді підозрює Служба військової контррозвідки Польщі (Sluzbа Kontrwywiadu Wojskowego, SKW), натомість прокуратура закидає йому лише неправильне поводження з таємними документами, а також нелегальне зберігання зброї та амуніції. 

Як підкреслює tvn24.pl, між контррозвідкою і прокуратурою виник запеклий конфлікт щодо трактування матеріалів цієї справи. Крім того, МЗС Польщі відмовляється коментувати інформацію про те, що російського дипломата, який нібито координував роботу завербованого польського офіцера, вислали з території Польщі. 

Коротко кажучи, все як завжди у шпигунських історіях: багато припущень і обмаль конкретної інформації. Хоча сама собою “справа поручника” є доволі показовою, адже ще раз підтверджує різку активізацію російських спецслужб, зокрема, в державах Східної Європи. Очевидно, на тлі агресії в Донбасі росіяни вирішили активувати так званих сплячих агентів, які до пори до часу ніяк себе не виявляли.

Ще у 2013 році Агентство внутрішньої безпеки Польщі (Agencja Bezpieczeсstwa Wewnеtrznego, ABW) стверджувало, що Польща залишається під “ковпаком” агентів колишнього КДБ, писав “Вголос”. Такий тривожний висновок став результатом аналітичної роботи, проведеної в рамках проекту “Співпраця Служби безпеки МВС ПНР з КДБ СРСР у 1970 – 1990 роках: спроба підвести підсумки”. Тодішній глава ABW генерал Кшиштоф Бондарик казав, що в Польщі працює приблизно 300 російських шпигунів (!).

фото: wprost.pl

Імовірно, ця цифра ґрунтується на даних про кількість співробітників Міністерства внутрішніх справ Польської Народної Республіки, які в комуністичні часи (1972 – 1990 роки) пройшли навчання в навчальних центрах КДБ і вузах МВС СРСР – понад 600. З них, за даними польського часопису Nasz Dziennik, вдалося ідентифікувати лише 362 осіб.

Як випливало зі звіту Агентства внутрішньої безпеки, польські спецслужби побоюються відновлення старих зв’язків (передусім агентурних). “Такого ґатунку відносини не припиняються. Те, що спочатку контакти складалися на професійному ґрунті, не означає, що росіяни не вербували поляків для співпраці за гроші. Це досі становить велику небезпеку!” – наголошував один із колишніх керівників ABW Польщі Богдан Щвенчковскі. 

“Звичайно, чим більше минає часу, тим таких людей меншає. Однак багато колишніх співробітників польських спецслужб зробили за допомогою східних колег кар’єру в різного роду державних установах і бізнесі. Зараз їх усе ще можуть використовувати, щоб шкодити інтересам Польщі”, – каже генерал. 

Із ним погоджується  Пьотр Гонтарчік, історик і політолог, який багато років працює над цією тематикою. “Звичайно, люди з комуністичної СБ вже давно відійшли від справ, проте досі володіють широкими можливостями. Вони можуть сприяти вербуванню нових агентів із молодшого покоління – тих, хто прийшов на службу вже після 1990 року. Цю пуповину потрібно було перерізати відразу, але, на жаль, цього не зробили. Боюся, що наслідки досі мають серйозний вплив на безпеку нашої держави”, – вважає Гонтарчік.

Інший історик, який вивчає діяльність спецслужб, Славомір Ценцкевіч розповідає: “У період ліквідації Військової інформаційної служби (WSI) я ознайомився з повною документацією щодо операції “Зірка”, в рамках якої після 1990 року проводилася перевірка офіцерського корпусу польської армії в контексті його зв’язків із росіянами. Ця операція засвідчила не тільки ту очевидну річ, що велика частина офіцерського корпусу бувала на різних стратегічних та оперативних навчальних курсах у СРСР, а й те, що в ході таких навчань відбувалися вербування. Росіяни в 1990-их сприймали цю групу (яка на той момент обіймала керівні посади в польській армії) як, говорячи мовою спецслужб, природну вербувальну базу”. 

Щоправда, Агентство внутрішньої безпеки утрималося від розголошення конкретних прізвищ підо­зрюваних. Навіть якщо людина служила у Службі безпеки ПНР і навчалася в спецзакладах СРСР, це ще не означає, що її обов’язково завербували. Зрештою, провину людини в усьому цивілізованому світі визначає суд. Проте деякі конкретні прояви розвідувальної активності сучасних російських спецслужб хотілося б згадати.

У червні 1995 року офіцер польської розвідки Маріан Захарскі завербував російського дипломата, який працював у Варшаві, Григорія Якимишина. Той був офіцером розвідки (російської) і нібито здав польському колезі свого найважливішого агента Юзефа Олексу, на той момент – прем’єр-міністра Польщі (!). 

Протягом наступних місяців польська контррозвідка збирала докази шпигунської діяльності прем’єра, а тодішній глава МЗС Анджей Мільчановскі публічно звинуватив главу уряду в роботі на російську розвідку під псевдо “Олін”. 

На початку лютого співробітники Служби безпеки України затримали підполковника Генерального штабу Збройних сил України та його спільника з терористичного угруповання “ДНР”, які координували і організовували провокації, зокрема в Києві, а також інформували бойовиків про місцеперебування підрозділів українських військових, по яких потім терористи завдавали артилерійських ударів. Також спільники поширювали брехливу і спотворену інформацію про нібито значні втрати батальйонів територіальної оборони в ході АТО. “Затриманий підполковник, використовуючи своє становище в Генштабі, передавав неправдиву інформацію і брехав людям, провокуючи їх. До цього він працював інструктором у одному з добровольчих батальйонів. Саме там він набув зв’язків, сформував агентуру і саме через цих людей організовував провокації”, – розповів тоді голова СБУ Валентин Наливайченко.

Щоправда, через відсутність доказів прокуратурі довелося закрити слідство, однак це не врятувало Юзефа Олексу від ганебної відставки в січні 2005-го з посади спікера сейму. Тоді люстраційний суд з’ясував, що в 1970 році Юзеф Олекси дав письмову згоду спів­працювати з польською військовою розвідкою.

В архівах спецслужб соціалістичної Польщі збереглася персональна справа Олекси. З неї стало відомо, що він протягом чотирьох років регулярно зустрічався з кураторами “на явках і в пунктах громадського харчування”, інформуючи про контакти в закордонних поїздках і рекомендуючи кандидатів на поповнення таємної агентури. Двічі він отримував за це матеріальну винагороду. Суд дійшов висновку, що “Юзеф Олекси був свідомим секретним співробітником органів безпеки”.

Зазначимо: за польськими законами, співпраця з органами держбезпеки Польської Народної Республіки не карається законом (але є підставою для заборони обіймати посади в органах державної служби). Кримінальне переслідування передбачене лише за співробітництво з іноземними спецслужбами (зокрема, КДБ і ГРУ).

Зазначимо, що Юзеф Олекси хоча й подав у відставку, але свідому спів­працю заперечив. Наявність своєї особової справи у військовій розвідці він пояснив тим, що свого часу підписав згоду на військову перепідготовку, яка включала пункт про службу у фронтовій розвідці (“у випадку війни”).

У грудні 2010 року був винесений вирок такому собі Тадеушу  (T.J.) (справжнього прізвища так і не розголосили), який був важливою ланкою шпигунської мережі російської військової розвідки ГРУ. Однак він виявився напрочуд м’яким – лише три роки позбавлення волі.

Це обумовлено тим, що чоловік не провадив конкретну розвідувальну діяльність, а був так званим сплячим агентом, міцно вкоренившись у польське суспільство, набувши широких зв’язків і очікуючи моменту активації. Зокрема, з’ясовано, що він був членом елітного мисливського клубу, серед учасників якого – кілька польських відставних генералів, до яких агентові вдалося ввійти в довіру. Польські засоби масової інформації характеризували підсудного як “класичного нелегала, який навіть близько не підходив до російського посольства”. 

Та це не заважало йому підтримувати регулярний зв’язок із ГРУ. Польські слідчі відзначають, що Тадеуш добре володів навичками шифрування й підтримував постійні контакти зі своїми кураторами в Москві за допомогою ультрасучасної системи зв’язку, замаскованої під звичайне електронне устаткування. До речі, сам підсудний свою провину категорично заперечував стверджуючи, що придбав устаткування на базарі і навіть не здогадувався про його шпигунську “начинку”.

Крім того, є версія, що після 10 років “сплячки” T.J. таки був активований, тому його й заарештували. Зокрема, один із офіцерів польської контррозвідки заявив, що діяльність росіянина “ставала дедалі ворожішою і шкідливішою”. До речі, в Польщі не виключали, що провал T.J. міг стати причиною відставки тодішнього начальника Головного розвідувального управління Генштабу Росії генерала Корабельникова. 

Тож висновки Агентства внутрішньої безпеки Польщі про “ковпак” КДБ цілком можуть мати вагомі підстави. Не виключено, що “справа поручника” стане лише першим гучним шпигунським скандалом. Оскільки Польща займає послідовну і жорстку проукраїнську позицію, російські спецслужби, найімовірніше, масово почнуть (чи вже почали) розконсервовути “сплячих” агентів, яких у Польщі, судячи з усього, достатньо багато.

P. S. Причому активність російських розвідувальних служб проявляється не тільки в країнах Східної Європи. 26 січня цього року в Нью-Йорку агенти Федерального бюро розслідувань заарештували громадянина Росії Євгена Бурякова. За даними американських спецслужб, 39-річний співробітник “Внешэкономбанка” насправді був офіцером Служби зовнішньої розвідки РФ і намагався збирати розвіддані у сфері економіки. Зокрема, росіянин “демонстрував велике бажання отримувати інформацію про те, що далеко виходить за рамки його роботи як працівника банку”.