Учора президент Молдови Ніколає Ти­мофті запропонував заборонити в’їзд у країну депутатам російської Державної думи (крім офіційних робочих візитів). Із проханням опрацювати це питання він звернувся до голови МЗС республіки Наталії Герман.

Приводом для подібної пропозиції став візит парламентарів із Росії, зокрема, боксера Миколи Валуєва та кінозірки радянських часів Олени Драпеко, у столицю автономної Гагаузії – місто Комрат. Основною метою візитерів стала неприхована агітація за кандидата на посаду башкана (глави автономії) від опозиційної Партії соціалістів Молдови Ірину Влах. 

Судячи з усього, саме останню в далекій Москві бачать переможницею виборів, що мають відбутися цієї неділі, 22 березня, адже вже анонсовані відвідини райцентру Комрат ще двома колишніми радянськими зірками-чемпіонами (нині за сумісництвом – депутатами Держдуми РФ): фігуристкою Іриною Родніною та шаховим королем Анатолієм Карповим.

Однак подібний зорепад викликав неприховане роздратування в офіційного Кишинева. Президент Молдови Ніколає Тимофті в ефірі телеканалу Moldova-1 прямо заявив, що багато громадян його країни “обурені прямим втручанням Російської Федерації у вибори глави автономного територіального утворення на території Республіки Молдова”. 

То з якого дива у Кремлі настільки перейнялися долею майбутнього гагаузького башкана? Про проросійську Придністровську Молдовську Республіку чули, певно, всі. Проте в маленькій Молдові існує ще одна територія, що потенційно може стати осередком збройного сепаратизму. Мова, власне, про Гагаузію – автономне територіальне утворення на півдні Молдови в безпосередній близькості від кордонів Одеської області.

У лютому 2014 року на фоні подій навколо України та перших проявів так званої російської весни влада автономії провела референдум, під час якого 98% жителів підтримали інтеграцію в Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану, а 97% проголосували проти вступу Молдови до Євросоюзу. Крім того, гагаузи висловилися за “відкладений статус автономії”, який де-юре дає їй право вийти зі складу Республіки Молдова “в разі втрати нею незалежності”. 

Наголосимо, що по обидві сторони молдовсько-румунського кордону давно точаться розмови про ймовірне об’єднання двох країн на підставі національної та мовної ідентичності молдован і румунів. Хоча до реалізації цієї ідеї ще, судячи з усього, далеченько, керівництво Гагаузії, яке давно і небезпідставно підозрюють у повній лояльності Кремлю, вирішило закласти під можливе об’єднання міну уповільненої дії.

Крім того, росіяни ще й спробували руками своїх маріонеток у Комраті бодай якось завадити євроінтеграційним процесам Молдови (згадаймо, що 97% – проти вступу Молдови до ЄС). Водночас 27 червня 2014 року Кишинів підписав Угоду про вільну торгівлю та про асоціацію з Євросоюзом.

У відповідь Народні збори Гагаузії (очевидно, за командою з Москви) прийняли різку резолюцію, в якій наголошувалося, що угоду з ЄС готувала влада Молдови в “напівлегальному порядку”, відтак розділила молдовське суспільство на два непримиренні табори, “заклавши передумови ескалації напруженості і всеосяжного конфлікту в центрі Європи”.

У Комраті дуже швидко перейшли від слів до діла, оголосивши про створення в населених пунктах Гагаузії загонів народної гвардії. Тоді ж прозвучала офіційна заява Кишинева про те, що “сепаратисти Гагаузії хочуть наслідувати сценарій сепаратистів у Луганську та Донецьку”. 

Тодішнього башкана Гагаузії Михайла Формузала правляча в Молдові Ліберал-реформаторська партія зажадала притягнути до кримінальної відповідальності за “підрив конституційного ладу”. Ба більше, був відданий наказ терміново вилучити зброю у представників правоохоронних органів на території гагаузької автономії. 

Довідка

Гагаузія – автономне територіальне утворення на півдні Молдови на кордоні з Одеської областю України. Населення – близько 160 тис. осіб (приблизно 5% населення Республіки Молдова). Столиця – Комрат (населення – 25 тис. осіб, відстань до Одеси – 230 км).  У 1990-их роках на тлі війни в Придністров’ї була проголошена незалежна держава – Гагаузька Республіка. У 1994 році на референдумі населення Гагаузії відмовилося від незалежності на користь автономії. 23 грудня 1994 року парламент Молдови прийняв закон про особливий правовий статус Гагаузії (Гагауз-Єрі), що наділив регіон правами автономії у складі Республіки Молдова.

У повітрі відчутно запахло порохом. Нервово сіпнувся й Київ, адже Гагаузія межує з Одеською областю. Ще більшої напруги додали явно ворожі заяви керівників молдовської автономії на адресу українців. Справа в тому, що в березні 2014 року Державна прикордонна служба України розпочала спеціальну операцію на кордоні з Придністров’ям для недопущення в’їзду в Україну проросійських провокаторів. У червні Верховна Рада ухвалила постанову про призупинення роботи контрольно-пропускних пунктів на придністровській ділянці кордону.

Дії Києва були цілком обґрунтовані: керівництво Придністровської Молдовської Республіки (яке завжди діяло виключно за вказівками з Кремля) вкрай негативно сприйняло перемогу Революції Гідності. Президент ПМР Євген Шевчук (до речі, українець за походженням) неодноразово заявляв про готовність стати “центром консолідації євразійських сил у південно-західному балканському напрямку”.

Крім того, тоді ж самопроголошена “Верховна Рада” “Луганської народної респуб­ліки” офіційно звернулася до президента і парламенту Придністров’я з проханням про визнання (Тирасполь не відреагував досі). Поза тим посилення кордону вкрай негативно позначилося на економіці не лише ПМР, а й Гагаузії. Дії української влади фактично заблокували експорт основ­них місцевих продуктів: персиків, яблук і слив, які традиційно йшли на ринки України, Білорусі та Росії.

Улітку минулого року до збройного протистояння, на щастя, не дійшло. Пристрасті вгамувалися самі собою, та й тодішній глава автономії Михайло Формузал вчасно схаменувсь і вирішив не міняти зручного чиновницького крісла на тюремну камеру за спробу “підриву конституційного ладу”.

Очевидно, саме ця нерішучість і стала причиною невдоволення московських кураторів. Тож на запланованих на 22 березня цього року виборах нового башкана Кремль вирішив зробити ставку на явно затятішу проросійську активістку Ірину Влах. Чи вдасться доктору наук із Комратського державного університету перемогти на виборах і, найголовніше, розхитати ситуацію в автономії – побачимо вже найближчим часом.