За словами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, до “раптової перевірки боєготовності” залучено 38 ти­сяч військовослужбовців,  3 360 одиниць військової техніки, 41 корабель, 15 підводних човнів, 110 літаків і гелікоптерів. Багато хто пов’язує цю гру м’язами з бажанням Кремля продемонструвати власну “крутість” на річницю анексії Криму. Проте рівно рік тому сталася ще одна важлива подія, причому зовсім не на узбережжі теплого Чорного моря.

У березні 2014 року батальйон 98-ої повітряно-десантної дивізії збройних сил РФ чисельністю 350 воя­ків, чотири одиниці військової техніки і кілька тонн вантажів були десантовані з застосуванням керованих парашутних систем спец­призначення “Арбалет” на майданчик приземлення “Темп” на Новосибірських островах.

Протягом 40 хвилин після приземлення десантники “захопили” аеродром, здолавши опір умовного супротивника, та приготувалися прийняти на “захоплений” аеродром літаки військово-транспортної авіації з бойовою технікою. Це був перший у історії випадок висадки масового авіаційного десанту в донедавна мирній Арктиці.

Ще 30 років тому Арктика вважалася нікому не потрібною білою пустелею, але все змінилося, коли вчені встановили, що цей регіон відчуває наслідки глобального потепління значно швидше, ніж решта планети. Таким чином неосяжні північні простори вже незабаром стануть доступними для судноплавства та видобутку корисних копалин із шельфу.

Ще два роки то­му китайська державна компанія Cnooc спільно з ісландською Eykon Energy подала заявку на освоєння шельфового родовища біля берегів арктичного острова Ян-Маєн. Китай давно проявляє інтерес до арктичних запасів нафти і газу. Пекіну навіть вдалося отримати статус спостерігача в Арктичній раді, що дозволяє КНР безпосередньо впливати на політику в приполярному регіоні.

Геологічна служба США підрахувала, що бли­зь­ко 30% нерозвіданих світо­вих запасів природного газу та 13% запасів нафти містяться в Арктиці. Крім того, тут також є поклади вугілля, заліза, урану, золота, міді, рідкоземельних металів, дорогоцінного каміння та багато іншого.

Першими про свої права на північну маківку планети заявили Росія та Канада. Потім до суперечки долучилися США, Норвегія та навіть маленька Данія, яка обґрунтувала свої претензії тим, що Північний полюс пов’язаний із Гренландією 2 000-кілометровим підводним хребтом Ломоносова, тоді як сама Гренландія – напівавтономна територія Данського королівства.

Доки данці переймалися хребтом, росіяни вдалися до звичнішого методу – вимахування кулаками. У січні 2009 року тодішній президент Росії Дмитро Медведєв підписав “Основи державної політики РФ в Арктиці”. Одним із пунктів були плани щодо розміщення на узбережжі Північного Льодовитого океану воєнних баз.

У квітні 2011 року на Кольському півострові на базі 200-ої мотострілецької бригади було розгорнуте спеціальне з’єднання для дій у Арктиці з місцем дислокації в м. Печенга. У 2012-ому був створений Арктичний центр матеріально-технічної підтримки, особовий склад якого налічує 15 тисяч осіб. У жовтні 2013 року російські підрозділи сил спецпризначення провели навчання на Кольському півострові. Особлива увага при цьому була приділена веденню бойових дій в умовах Заполяр’я.

Підводники Північного флоту РФ проводять регулярні маневри, мета яких – навчитися використовувати особливості арктичних акваторій (акустичні перешкоди і наявність значних льодових мас) для прихованого переміщення субмарин, а також проведення ракетних пусків, за яких крижаний покрив пробивається насамкінець, що значно знижує вразливість підводних човнів. Російські атомні підводні крейсери проекту “Дельфін” із акваторії Баренцового моря регулярно запускають балістичні раке­ти “Синева” (максимальна дальність польоту – 11 500 км, вага боєголовки – до 2,8 т, максимальна глибина пуску – 55 м).

Навіщо росіянам саме тепер знадобилася “раптова перевірка боєготовності” Північного флоту – не зовсім зрозуміло. Можливо, щоб бодай трохи відволікти увагу від річниці захоплення Криму.