Днями секретар Радбезу Росії Микола Патрушев заявив, що нині за кордоном у лавах терористичних угруповань воює багато російських громадян і повернення їх додому являє собою серйозну загрозу. За його словами, такі най­манці можуть принести в Росію навички “витонченого терору”.

Колишній директор ФСБ мав на увазі передусім бойовиків “Ісламської держави Іраку та Леванту”. Водночас досвідчений чекіст змовчав про тисячі російських “добровольців”, які воюють у Донбасі. Експерти звернули увагу на те, що заява Патрушева прозвучала під час наради Радбезу в П’ятигорську. Повернення бойовиків із Донбасу може розхитати ситуацію саме на Північному Кавказі, де й без них не надто спокійно. 

Повне потурання Кремля встановленій Кадировим особистій диктатурі, здається, закрутило останньому голову (підтвердження цьому – вбивство Бориса Нємцова колишнім офіцером спецбатальйону “Північ” Зауром Дадаєвим). Російські експерти все частіше пишуть про “чеченську експансію”, що набуває вже суто територіальних обрисів. Грозний висловлює претензії на деякі райони Дагестану і чи не половину території Інгушетії.

“Чеченці ніколи не забували і не забудуть, що кілька чеченських районів є на території Дагестану. Який стосунок, наприклад, до Хасавюрта чи Кізляра (адміністративні центри Республіки Дагестан. – “Пошта”) мають аварці або лезгини? Жодного! Наші предки жили біля Каспійського моря, мали вільний вихід на Каспій”, – каже Рамзан Кадиров.

Водночас на тлі посилення Кадирова все виразніше збільшується вплив вічного (з січня 2001 року) губернатора Краснодарського краю Олександра Ткачова, який активно розігрує козачу і націоналістичну карти. Щотижневі козачі паради в Краснодарі, патрулі в папахах і з шаблями, а найголовніше – пропагування “особливої ​​кубанської ідентичності”. 

Тут також не обійшлося без територіальних претензій. Кубанці претендують на Адигею (65% населення якої становлять росіяни) та Ставропольський край, адміністрація якого, на думку Ткачова, занадто мляво протистоїть ісламському натиску. Степова зона від Ставропілля до Саратова активно ісламізується ще з часів СРСР, коли там виникли населені чеченцями і дагестанцями численні кашари (вівцеферми), що зараз стали анклавами поза правовим полем РФ. Такі фермерські поселення стають розсадниками беззаконня у східних зонах Ставропольського краю, а мешканці кашар, у яких є повно незареєстрованої зброї, тероризують слов’янські села. 

Також не варто забувати, що відносну стабільність у мусульманських регіонах Кремль щедро оплачує коштом федерального бюджету, який безсоромно розкрадає місцева еліта, що не може не викликати обурення пересічних росіян. Власне кавказькі суб’єкти федерації майже ні копійки не платять за спожиті газ та електроенергію, водночас мільярдні борги лягають непосильним тягарем на бюджети Краснодарського та Ставропольського країв, де розташовані підприємства-постачальники.

Додають напруження й деякі суто побутові супе­речки, скажімо, численні дорожні конфлікти за участі машин 95-го регіону (Чечня) з буквами КРА на номерах (“Кадиров Рамзан Ахмадович”, номер для особливо наближених до глави Чечні). Дратують росіян і 100-бальні сертифікати аналогів нашого ЗНО в інгуських і чеченських випускників, які на практиці ледве розуміють російську мову. 

Не дивно, що в Краснодарському та Ставропольському краях усе частіше лунають заклики “Досить годувати Кавказ!” і з’являється все більше різноманітних козачих об’єднань, на фінансування яких витрачають чималі гроші з ​​федерального і регіо­нальних бюджетів.

Очевидно, що рано чи пізно цей клубок проблем призведе до відкритого протистояння. І може так статися, що з різних окопів один у одного стрілятимуть нинішні “однополчани” по Донбасу – “кадировці” та козаки. Причому в Україні вони проходять не тільки бойовий вишкіл, а й стають об’єктами потужної пропагандистської кампанії, голов­на ідея якої – “Сепаратизм має право на життя!”