Мало допомогли й покази ключового свідка – української моделі Анни Дурицької, яка у момент yбивства була разом із Нємцовим. Вона не бачила нападника і не розгледіла авто. Поза тим українку допитували мало не цілу ніч, а тепер утримують практично під домашнім арештом – повернутися до України їй дозволять не раніше середи.

Уже наступного дня після вбивства російський президент запевнив, що бере слідство у свої руки. У Кремлі одразу заявили, що це вбивство схоже на замовне і явно має провокаційний характер. Втім, трішки пізніше прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков “роз’яснив”, що президент насправді не брав слідство у свої руки. І хоч, на його думку, рано висувати версії, “зі стопроцентною впевненістю можна говорити про те, що це провокація”.

Не дивно, що саме ця версія є однією із основних у розслідуванні. Мовляв, Нємцова вбили, аби дестабілізувати політичну ситуацію в країні. Або ж – це ще один варіант слідчих – маємо справу із yбивством через ревність. Хоча сама Дурицька заперечує таку можливість – погроз вони не отримували.

Борис Нємцов є одним із найбільш послідовних критиків Путіна: кожного року він разом із незалежними експертами випускали низку аналітичних доповідей про корупцію в Росії. У 2014-ому вони випустили доповідь про комунальні тарифи та політику “Газпромy”, ще раніше – про корупцію при підготовці до Зимової олімпіади в Сочі, у 2012-ому – про власність російського президента…

Власне, однією із версій вбивства Нємцова є підготовка аналітичної доповіді про участь російських військ у війні на сході України. Про це в інтерв’ю німецькому виданню Westfalen-Blatt розповів голова комітету закордонних справ Європарламенту Ельмар Брок. Втім, чи було у доповіді щось таке, про що досі не було відомо, зараз сказати важко. Можливо, соратники російського опозиціонера видадуть цю доповідь пізніше. Тим більше, сам Нємцов був переконаний, що війна в Україні зупиниться тоді, коли більше росіян дізнається правду про цей конфлікт.

Ще один важливий момент – Нємцова вбили напередодні антикризового опозиційного мітингу “Весна”. У багатьох містах замість нього у перший день весни провели акцію пам’яті опозиціонера.

У самій Москві на вулиці вийшло від 50 до 70 тисяч людей. Чимало спостерігачів сподівалися, що після вбивства ключового опозиціонера російське суспільство мусить “прорвати”. Але того дня все пройшло за звичним сценарієм із десятками затриманих, а сам протест має мало шансів перерости у щось більше.

“Скільки людей вийшло вшанувати пам’ять убитого Кремлем Бориса Нємцова? 48 з хвостиком тисяч. Скільки живе у Москві? Офіційно 13 мільйонів. Неофіційно – мільйонів 20. 48 тисяч (та хай навіть 50) протестуючих на цілу Москву – це навіть не ті мізерні “15 процентів” активного і прогресивного населення Росії, що показували дані усіх соцопитувань. Тепер – нова реальність, усе виявилося ще гірше. 50 тисяч людей – це 0,25 відсотка населення столиці Російської Федерації”, - пише засновник російського інформаційного агентства “Новый регион” Олександр Щетинін.

Саму акцію пам’яті, на його думку, можна вважати найточнішим соціологічним дослідженням щодо настроїв у російському суспільстві: “Цей народ все влаштовує: і війна, розпочата проти України, і тисячі вбитих солдат, і падіння рівня життя, і повна дебілізація населення, і остання крапка – демонстративне вбивство одного із лідерів опозиції. Забудьте про зміни в Росії”.

13 думок Бориса Нємцова про Україну, Росію та війну

“Українська влада не проводить важливих реформ. Податкову, пенсійну, реформу тарифів, судову і так далі. В Україні немає свого Гайдара. І це трагедія. Ніхто не хоче брати на себе тяжку відповідальність за долю країни. Ніхто не хоче бути камікадзе. І Порошенко, і Яценюк думають про свої рейтинги, а не про те, як витягнути країну з економічної кризи. Вони повинні визначитися, що для них важливіше – власна політична кар’єра чи доля України. Поки не знайдеться український Гайдар, країна балансуватиме між життям і смертю. На радість Путіну”.

“По-перше, потрібно різко скоротити державний апарат. По-друге, потрібно знизити податки. Доведеться затягувати пояс, але це необхідно зробити. По-третє, потрібно буде підтримувати приватні ініціативи. Я маю на увазі і акціонування, і приватизацію, і підтримку малого і середнього бізнесу. Це потрібно робити, без цього країна залишиться без робочих місць”.

“Те, що Україна програла інформаційну війну – це факт. Але те, що ви не повинні щодо цього сильно переживати – це також факт. Ви ж не нацистська держава”.

“У Києві я розмовляв із величезною кількістю розумних, хороших людей та патріотів, які кажуть: “Та нащо нам потрібен той Донецьк, ці “ватники”?! Ми хочемо нормальну європейську країну. Вони хочуть “совок” – так хай і йдуть туди!” І ця думка зараз скромно замовчується. Ви можете робити вигляд, що цього немає, на екранах писати “Единая страна”, але я ж то знаю, про що люди говорять. Вони кажуть: “Нащо вони нам потрібні – хай валять!” А тепер уявіть, якщо і Порошенко так думає, ну десь там, в глибині душі? Як думаєте, він буде битися? Звичайно, що ні! Тому питання єдності країни залежить від вас, а не від Путіна”.

“Друга за величиною слов’янська країна може стати фантастичним прикладом для росіян: виявляється, можна створити не лише поліцейську і грабіжницьку Азіопу, а можна зробити європейський вибір, іти шляхом демократії, дотримання прав людини і стати процвітаючою багатою країною. 

Путін не хоче такої альтернативи. До того ж він, вважаючи, що у народу немає права на повстання, не бажає, аби народ скидав грабіжницьку владу, як це відбулося в Україні. Активно сприяючи хаосу в Україні, Путін по суті каже росіянам: так, вони скинули Януковича, але потім отримали кров, громадянську війну, хаос. Це сигнал для росіян, що Майдан в Росії неможливий. Розумієте, він просто мстить за Майдан, тому і зацікавлений у бардаку і конфліктах в Україні”.

“Я помітив одну парадоксальну річ: соціологи фіксують зашкалюючий рейтинг Путіна. Здавалося б, оскільки така всенародна любов, майже як до Кім Чен Ина, то навіщо народу платити гроші за марші чорносотенців? Адже ми знаємо, що вони прийшли туди за гроші. Нащо? Я можу сказати, нащо… Справа в тому, що люди не вірять, що є реальна загроза Майдану, вони розуміють, що все це брехня. І вони розуміють, що все це штучне, надуте і притворне. І саме тому, що це притворство, вони кажуть: “Заплатіть за притворство. Ми готові грати у ваші притворні убогі, брехливі ігри”.

“У авторитарній країні, в якій весь інформаційний простір зачищений, я вірю, що рейтинг може бути 86%. Але він створений в умовах тотальної інформаційної блокади будь-якої альтернативної думки, промивання мозку, а також імперської ейфорії від анексії Криму. Цей рейтинг не може триматися довго. Потім буде ломка. У зазомбованій і п’яній від імперського комплексу країні вона буде тим сильнішою, чим сильнішим було сп’яніння”.

“Мирний план Петра Порошенка у нинішньому вигляді не досягне своєї цілі. У Донбасі не буде миру доти, поки працює ганебна пропагандистська машина Кремля. Саме ця машина є інструментом відправки бойовиків на схід України. Російський зомбоящик щоденно підживлює ресурси сепаратистів. Тому для досягнення перемир’я необхідні дві речі: зупинити підлу інформаційну машину і закрити кордон з російської сторони”.

“Народу точно не сподобається війна Росії та України. Правда про участь наших солдат у війні, про їх загибель, про нещасних рідних, які втратили синів та батьків, підірве довіру до Путіна та його режиму. Як тільки більше 50% наших громадян будуть знати, що в Україні гинуть не міфічні добровольці-відступники, а наші солдати, війна припиниться”.

“Усі війни останніх років починалися, коли нафта була дорожчою 100 дол. У 1979 році – війна в Афганістані – нафта в доларах 2013-го року була дорожча 100, серпень 2008 – війна з Грузією – нафта дорожча 100. Анексія Криму і початок боїв у Донбасі – нафта дорожча 100. Цікаво, що у всіх випадках після початку війн ціна на нафту починала опускатися. Зниження ціни на нафту привело до виводу військ із Афганістану. Те саме відбудеться і з Україною, а ось коли саме – від українців це залежить не менше, аніж від цін на нафту. Головний висновок – поки нафта дешевша 100 “баксів”, нових війн Росія не буде вести”.

“Брент” 50 доларів і навколо паніка… Говорять про стресовий сценарій, глибоку кризу, мало не про розпад Росії. У 90-ті нафта була 10-20, а не 50 доларів. 50 нам тільки снилося, як неймовірна мрія. Так, було важко, грошей не вистачало, але країна жила і розвивалася… 

Є закон Гайдара: чим дорожча нафта, тим дурніша влада, чим нафта дешевша, тим влада повин­на бути розумніша і професійніша. При 120 доларах країною можуть керувати клоуни і злодії, і цього ніхто не помітить. Навіть любити будуть, що ми й спостерігали в останні роки. Коли нафта дешевшає, до керівництва мають прийти нові люди – чесніші, професійніші, грамотніші. Дешевша нафта незмінно веде до зміни влади. Головне, щоб це відбулося безкровно. А паніка в Кремлі від того, що вони все це розуміють, але йти не хочуть.

“У переговорах з Росією слід зважати, що наша країна інерційна і має величезний запас міцності. І думка, що після введення санкцій у РФ все обвалиться – ілюзія. Росія – це петрократія, влада нафти. Фінансовий запас міцності путінізму – близько двох років, тому ніяких бліцкригів і краху не буде”.

“Я проти кривавих революцій. Революцій можна уникнути. Для цього необхідно всього лиш дати можливість міняти владу не на площах і майданах, а на виборчих дільницях. Не хочете Майдану – поверніть вибори. І не треба буде збирати фрік-марші за гроші і відгули, і не треба буде брехати і позоритися на весь світ. Майдан виникає тоді, коли влада злодіїв намагається за будь-яку ціну утриматися в кріслі, залишаючи людей без права обирати. І тоді у людей залишається єдиний шанс – вулиця. І тоді виникають революції”.

Джерела: “Эхо Москвы”, “Фокус”, “Новое время”, фейсбук-сторінка Бориса Нємцова, forbes.ua