Світу час подивитися в очі небезпеці, яку представляє пан Путін. Якщо ми зараз не дамо йому відповіді, далі буде ще гірше…

Російський президент причетний до цього злочину (збиття “Боїнга-777” – “Пошта”) у двох сенсах. По-перше, судячи з усьо­го, ракетний комплекс терорис­там дала Росія. Вона навчила їх ним користуватись, а після інциденту його потайки повернули назад. По-друге, пан Путін винен у тому, що сталося, і в ширшому сенсі. Це його війна. Ключові фігури самопроголошеної “Донецької народної республіки” – це не українські сепаратисти, а російські громадяни, колишні або й нинішні співробітники спецслужб Росії. Путін заплатив їм за участь, оснастив зброєю. Сепаратисти спустили курок, але ниточками рухав саме російський президент.

Жахлива доля рейсу MH17 повинна була змусити Путіна відмовитися від розпалювання війни у Східній Україні, але він цього не зробив. І на це є дві причини. По-перше, у суспільстві, яке він так старанно створював, першою реакцією завжди стає брехня. Катастрофа одразу ж породила шквал неймовірних теорій. Російські чиновники та їх рупори казали пресі, що ціллю був літак Путіна, що поблизу були українські ракетні комплекси. Ці теорії все ускладнювались і ускладнювались… Над подібними радянськими вивертами легко сміятись, але це не применшує їх ефективності. Вони призначені не для того, щоб переконувати, а для того, щоби зробити істину питанням особистих уподобань. 

По-друге, Путін сам заплутався в павутині своєї брехні. Після того, як його наймити “склепали” легенду про фашистів, які керують Києвом і розіп’яли трирічного хлопчика, рейтинг президента всередині країни виріс майже на 30 відсотків, відтак перевищив 80. Одурманивши свій народ вигадками, цар не може тепер просто сказати людям: “Якщо подумати, українська влада не така вже й погана”. Не може він і відійти від ідеї, що Захід – це суперник, який бажає знищити Росію. У цьому сенсі його брехня, адресована російській аудиторії, визначає і зовнішню політику.

Лицемірна російська ри­торика нагадує часи Радянського Союзу, і це “царство брехні” одного разу закінчиться, як і попереднє. Різниця полягає лише в тому, що цього разу Захід обрав інший підхід. Свого часу він був готовий протистояти Радянському Союзу і називати брехню брехнею. Але з Путіним поводиться по-іншому…

Потрібно подивитися неприємній правді в очі: путінська Росія нам фундаментально ворожа. “Перезавантаження” і налагодження відносин не змусять Путіна поводитися так, як слід нормальному лідеру. Заходу необхідно негайно ввести жорсткі санкції, почати переслідувати його корумпованих друзів і викинути його самого з усіх міжнародних майданчиків, принципи яких передбачають, що учасники мають казати правду. Усе інше буде політикою умиротворення та зневажанням пам’яті невинних жертв, які загинули на борту MH17.

Путін вважає, що через слабохарактерність Заходу він може безкарно займатися своїми справами. Саме це й створило умови для появи низки подій, наслідком яких стало знищення авіалайнера MH17. Від часу, коли впала Берлінська стіна, як репресії всередині Росії, так і її роль у розпалюванні насилля в усьому світі ігнорувалися. 

З моменту анексії Криму міжнародна реакція також була слабкою та нерішучою, оскільки багатьом на Заході є що втрачати… Обама дав зрозуміти, що США більше не готові підтримувати у світі порядок і цим захищати Захід, тому створену порожнечу заповнив Путін. 

Російській лідер бачить, що Захід не готовий боротися за свої інтереси. Якби справді існували серйозні наміри зупинити Росію, то західні країни вже проводили би спільні навчання з Польщею та Чехословаччиною. Як на Заході не змогли зрозуміти ісламського релігійного фанатизму, точнісінько так не можуть усвідомити, що Путін – це новий російський цар. 

Падіння Берлінської стіни дозволило Заходу впасти в найнебезпечнішу з ілюзій: настав кінець історії, тому більше ніколи не доведеться йти на війну. Знищення літака MH17 показало, що війна, як це не печально, запросто може прийти сама.

Декілька років тому ні­хто навіть не припускав, що Європа може стати полем війни, що хтось із серйозних європейських гравців замість переконування може вдатися до сили… У збитому поблизу Донецька “Боїнгу” опинилися європейські громадяни, які, можливо, навіть і не знали про конфлікт на сході України. Європі потрібно знову замислитися, чи вона досі залишається безпечним континентом. Не лише для українців, а й для голландців.

Один дипломат, якого важко запідозрити в некомпетентності, сказав нещодавно, що наша проблема полягає в тому, що Європа не думає про війну, а Росія вже давно звикла до думки про неї. Ба більше, на відміну від НАТО, вона постійно готується до неї. Під час навчань “Захід 2009” і “Захід 2013” відпрацьовувався один і той же сценарій: спроба захоплення території однієї з країн, де виник конфлікт за участі російської меншини. Перевіряли швидкість доставки військ, а також здатність спеціальних і нерегулярних підрозділів просочитися в регіон. Європа зараз беззахисна і позбавлена волі до боротьби. Вона не розуміє, що війна на периферії, подібна до балканських конфліктів 1914 року, може легко перерости в зіткнення з непередбачуваними наслідками. Якщо якась країна в зовнішній політиці починає вдаватися до сили, то вона робитиме це й надалі (хоча би для того, щоб виявити слабкість суперника).

Відсутність політичної чи воєнної відповіді на смерть 298 людей при одночасних діях Росії, спрямованих на відчуження українських територій, матиме серйозні наслідки. Якщо Європа нічого не зробить, Росія тільки переконається, що може робити все, що завгодно.

Президент прокидається пізно й одразу після полудня їсть. Він любить перепелині яйця, п’є фруктовий сік. Їжа в нього завжди свіжа: корзини з улюбленими продуктами до нього регулярно постачають із сільськогосподарських угідь релігійного лідера Росії – патріарха Кирила. Потім йому подають каву. Придворних уже викликали, але ці перші дві години президент зайнятий плаванням. Він одягає окуляри та енергійно пливе кролем. Його політичні помічники вважають, що саме в цей час він думає про Росію…

Ось настає час для влади. Початок другої половини дня присвячений інформаційним документам. Відбувається це найчастіше за важким письмовим столом. У його кабінетах нема екранів. Президент користується лише найнадійнішою і найзахищенішою технікою: червоними папками з документами і телефонами стаціонарного зв’язку радянської епохи.

Господар починає робочий день із читання трьох товстих шкіряних папок. Першу – доповідь про події всередині країни – готує Служба контррозвідки ФСБ. Другу – доповідь про міжнародні справи – надає Служба зовнішньої розвідки. Третя папка – це доповідь про армію для його безпосереднього захисту – ФСО (Федеральну службу охорони). Президент одержимий інформаційною манією. Найтовстіші папки – це не повідомлення розвідки, це вирізки з преси.

Президент любить хокей на льоду. Він намагається тренуватись і грати в цю гру якомога частіше… Запрошення на президентський хокей – це показник близькості, символ приналежності до кола обраних. У олігархічних колах найбільше вихваляються саме цим… 

Йдеться про людей з його близького оточення, тих, хто разом із ним “виріс” із боліт Санкт-Петербурга. Тоді він був всього заступником мера. Вони разом проводили електропроводку на свої дачі, разом їли дешеве м’ясо. Вони відчувають, що заслужили все це. Вони називали його “босом”, але в останні роки почали називати “царем”.

Коли перебуваєш поруч із ним, виникає враження, що він був би щасливий піти у відставку. Однак знає, що може правити Росією тільки на феодальний лад. І як тільки в нього ослабне хватка, усе впаде, його відправлять за ґрати, а Москва горітиме так, як горів Київ.

Нове покоління на Заході виросло в щасливій упевненості, що холодна війна давно завершена і Європу чекає мирне майбутнє. Тому воно не поспішає гуртуватися заради того, щоби стримати амбіції Росії.

І Путін пресує далі. Його неприхована ціль – розколоти Європу, розірвати “парасольку” НАТО й відновити російський вплив у всьому світі. Знаком оклику в цьому маніфесті може стати відновлення проросійськими бойовиками зенітних атак менш ніж через тиждень після збиття авіалайнера MH17.

Очевидно, що Путін йтиме далі так довго, доки кожна нова криза робитиме його сильнішим. Цей цар XXI століття засвоїв зловісне мистецтво розпалювати проблеми, які може вирішити лише він. І західні лідери то лають його, то через деякий час його благають.

Інші світові лідери намагаються уникати криз, Путін же отримує від них задоволення. Коли до влади в Україні прийшов прозахідний уряд, Путін поспішив анексувати Крим, чим “перекроїв” карту Європи. Уже через місяць західні дипломати почали забувати цю історію. Чому? Тому що Росія підкинула їм наступну кризу, з якою лише Путін може впоратися.

Але проект Путіна значно грандіозніший за кризу в Україні. Він сподівається, що конфлікт на західному фланзі призведе до розколу в Європі, а потім ще й послабить США. Його мрія (про неї він розповів ще 17 квітня після ейфорії внаслідок завоювання Криму) – це створення “великої Європи”, що сягатиме від Португалії до Росії, у якій Москва буде одним із ключових центрів впливу. Створюючи проблеми на кшталт кризи в Україні, які лише він може вирішити, Путін ставить себе в центр європейської політики. А величезні запаси нафти та газу, які Європа отримує з Російської Федерації, лише додають йому впливу.

Міжнародний валютний фонд закликав нестійкий український уряд виконати зобов’язання, пов’язані з екстреним кредитом. Це дає підстави вважати, що, на думку організації, розпад правлячої коаліції в Києві може поставити під удар рятівний пакет.

Цього місяця представники МВФ попередньо дали “зелене світло” черговому траншу, але попередили, що бої у Східній Україні можуть поставити під загрозу програму екстреного фінансування. Транш, що сягає 1,4 мільярда доларів, повинен бути погоджений Виконавчим комітетом МВФ. Це вважається формальністю, оскільки саме рятівний пакет дає змогу США та Європі утримувати прозахідне керівництво при владі.

Однак якщо Київ не відповідатиме необхідним критеріям (не внесе у свою політику низку змін, не зробить жорсткішим бюджет і не прийме заходів для стабілізації економіки), директорам МВФ буде важко виправдати виділення траншу.