Усе більше втрат на землі, посилення американських санкцій проти Росії, збиті військові літаки, а тепер ще жахлива трагедія – падіння малайзійського літака після пострілу ракетою “земля-повітря”. На його борту було 298 осіб.

Український конфлікт тривав надто довго і тепер він стає надто небезпечним. Є одна людина, яка все ще може це зупинити, – президент Володимир Путін, який може наказати проросійським сепаратистам на сході України припинити безпорядки і зупинити фінансування та роздачу зброї цим групам. Та попри заспокійливі слова та жести містер Путін продовжує розпалювати вогонь, уникаючи міжнародних переговорів.

Аби повністю розібратися в тому, хто саме несе відповідальність за падіння малайзійського літака, може піти багато часу. Американські офіційні особи кажуть, що літак був підбитий російською ракетою. Проросійські сепаратисти в Cхідній Україні заперечують, що причетні до цього.

Втім, це вже відбулося, і це найгірша катастрофа у щораз дорожчому і все більш жорстокому конфлікті, який міг і повинен був давно закінчитися. Якщо пан Путін хотів позначити російські інтереси, то він зробив це кілька тижнів назад. Його єдиним, цинічним інтересом зараз є спроба покарати і принизити Україну.

Нові санкції США, що націлені на деякі із найбільших російських енергетичних компаній та банків, навряд чи зможуть змінити думки Путіна. Але вони разом із меншими, але все-таки значними санкціями європейських країн повинні дати чітко зрозуміти, що Захід не відступить.

Якщо це не вдалося, то як невинні жертви малайзійського лайнера не дали йому зрозуміти, що ці змагання потрібно припинити зараз?

Якщо борт малайзійської авіакомпанії над Україною свідомо збили сепаратисти або росіяни зі своєї території, це означає, що Росія та Захід наблизилися ще ближче до конфронтації, схожої на події серпня 1914 року.

Чи дійде російський президент, який продовжує гратися із вогнем в Україні, висновку, що ціна помилки внаслідок рішучих дій вища, аніж ціна поступки. Схоже, що чим довше триває конфлікт, тим більше Путін упевнюється, що потрібно демонструвати конкретні досягнення. У протилежному випадку він стане схожим на гравця, який робить високі ставки після того, як його зловили на блефі. 

Існує версія, що сепаратисти збили літак, аби загострити конфронтацію із Заходом і змусити таким чином Путіна підтримати їх. Інша версія – це була просто помилка. Однак війни починаються саме через такі прорахунки…

Це не стане поверненням до холодної війни сімдесятих-вісімдесятих років минулого століття, адже тоді наддержави значною мірою зіставляли свою конфронтацію. Цілком можливо, що цього разу ми повернемося до періоду формування холодної війни у кінці 1940-их, коли Сталін все ще не міг визначитися, що він хоче.

Хоча нові санкції, які запровадив Захід проти Росії за те, що вона не зупинила війну у Східній Україні, виглядають серйозніше, аніж попередні, у них так само більше слів, аніж справ. Окрім того все більший розрив між американськими та європейськими санкціями змушує задуматися, наскільки сьогодні США та ЄС слід вважати союзниками…

Пануючі тенденції сприяють війні і Захід має всього дві можливості для продуктивного втручання: або він може надати українцям військову допомогу, або може надавити на них, добиваючись, аби ті пішли на компроміс із Росією. Зі зрозумілих причин ці два варіанти доволі незручні. А оскільки західні політики все ж мають показати, що вони щось роблять, залишаються санкції – але, не дай Боже, це заважатиме американським чи європейським компаніям. Очевидно, така умова й робить їх неефективними проти російських компаній…

Розрив між позицією Сполучених Штатів, які намагаються покарати Путіна, і позицією ЄС, який не бажає карати самого себе, продовжує збільшуватись. Нові американські санкції не будуть працювати без симетричних дій зі сторони Європи… 

Коли стало відомо про нові санкції, російський фондовий ринок упав. Але він відновиться, як тільки мине перший спекулятивний натиск й інвестори зрозуміють, що ці заходи великою мірою залишаться словами на вітер. Захід як і раніше не робить нічого, що могло б змусити Путіна зупинити його небезпечні ігри. Конфлікт у Східній Україні продовжуватиметься і люди далі гинутимуть – тільки тому, що справжній компроміс непотрібен жодній зі сторін.

Можна довго сперечатися про значення і силу цих рішень (запровадження санкцій – “Пошта”). Щоб змусити Москву кардинально змінити свою політику, їх, швидше за все, буде недостатньо. Та й важко давати їм чітку оцінку, поки не стане зрозуміло, про які конкретно підприємства та організації йде мова. Цей список має бути опублікований до кінця липня… Сьогоднішнє рішення наочно демонструє, наскільки нелегко далося керівникам країн ЄС посилення санкцій проти Росії. Пояснюється це низкою причин. Політики ЄС намагаються знайти такі санкції, які б змусили Кремль змінити політичний курс, але вони не хочуть втягуватися у спіраль ескалації у відносинах із Росією.

Політики Євросоюзу не зацікавлені у широкомасштабній конфронтації із Росією. Це не пов’язано із тим, що європейські лідери – як дехто вважає в Україні – наївні та довірливі. Небезпека російських викликів видається їм все більш очевидною.

Причина полягає в іншому: демократично обрані політики повинні усвідомлювати, що можуть бути покарані своїми виборцями, якщо внаслідок зворотних дій з боку Росії постраждають їх власні економіки або підскочать ціни на енергію. Демократичні країни в силу своєї природи завжди націлені на пошук взаємовигідних рішень і політичних компромісів. Чому Сполученим Штатам рішення про санкції даються легше, ніж ЄС, теж зрозуміло. Для США Росія не є ані важливим торговельним партнером, ні великим постачальником енергоносіїв.

На стадіоні в Ріо-де-Жанейро Путін добре знав, що відбувається на українському кордоні, він, безсумнівно, розрахував, що фінальний матч Кубку світу є підходящим моментом для ескалації агресії. Як і те, що перебування Ангели Меркель поруч із ним на трибуні стадіону Maracana створить думку про канцлера Німеччини як його союзницю або й спільницю. 1:0 на користь Путіна.

Та ця подія задумувалася ще більш цинічною: бразильські “джерела в уряді” повідомляли, що фінальний матч відвідає і Президент України Петро Порошенко. Якби це відбулося, Путіну вдалося б зробити заручником своєї політики і Президента жертви агресії – України, і главу уряду найбільш активного посередника між Україною та Росією – Німеччини. Тоді рахунок був би 2:0.

Цей спорт, що, як ми час від часу чуємо, не має нічого спільного із політикою, продовжиться і після фінального Кубку світу. Наступний турнір відбудеться у Росії в 2018 році. Це буде ще й роком виборів російського президента.

Чотири роки – це довгий термін у політиці, тим більше, як згадаємо, що Росія анексувала Крим всього чотири місяці назад. У той час, як одні передбачають, що до 2018 року Путіна скинуть унаслідок перевороту або масових протестів, інші по-чорному жартують, що він може розпорядитися перенести матч відкриття турніру у повернені до володінь імперії Варшаву або Ригу…

У будь-якому випадку майбутній глобальний спортивний фестиваль може змусити багатьох на Заході зробити вибір між “реалістичною політикою” і моральними цінностями. Демократичні країни Заходу можуть полегшити цей вибір, відповідаючи жорстко на імперські потяги Кремля уже зараз, аби потім не мучитися сумнівами щодо того, брати участь у прославлянні завоювань Путіна чи ні.

Дії Путіна в Грузії і особливо в Криму – це порушення фундаментальних основ тієї системи, яка утворилася після закінчення холодної війни. Вона опирається на відмову від застосування сили як засобу перетворення країн Центральної та Східної Європи у васальні держави. А це означає, що Заходу знову потрібно зайнятися стримуванням Росії. Не варто це називати новою холодною війною, хоча й важко зрозуміти, що ще може означати повернення до політики стримування. Візити Путіна у Північну Корею і в Латинську Америку наче списані із брежнєвської епохи…

Навіть якщо у сьогоднішній ситуації явно чути радянські відголоски, є й важливі відмінності. По-перше, Росія значно слабша, аніж Радянський Союз. Путін навряд чи нападе на країну, яка є членом НАТО. Більше того, НАТО здатний захистити своїх союзників у Східній Європі та Прибалтиці.

Більш ймовірно, що Путін використовуватиме сепаратистів, банди байкарів та спецназ, аби дестабілізувати країни, які він вибрав як жертви. Цим самим він не доведе країни Заходу до рішучості. Сила НАТО полягає у колективізмі. Путін намагатиметься ізолювати найбільш слабкі країни (такі як Латвія), а країни типу Німеччини закликатиме до нейтралітету. На сьогодні російська загроза Заходу має виключно політичний характер. Путін може залякувати сусідів лише у тому випадку, якщо НАТО буде розколотим і не зможе йому протистояти. Ключовий принцип цієї стратегії – відділити Німеччину від інших членів НАТО у суперечках з Росією…