Листопад (у розумінні опадання листя) ще не розпочався, а в місті вже повно диму, бо львів'яни та мешканці навколишніх сіл спалюють залишки рослин, прибираючи дачні ділянки та городи. Що буде тоді, коли опаде листя, страшно подумати.

Отруєні за власним бажанням

Язики полум'я разом з рослинними відходами заодно поїдають і старі фарбовані двері та вікна, пластикові пляшки, поліетиленові пакети, стару гуму тощо. Від їдкого чорного диму, що здіймається в повітря, сльозяться очі, пече в горлі, важко дихати. Місто у нас і так загазоване, бо машин, здається, стільки, скільки жителів. Нерідко "сюрпризи" з неприємним запахом підкидають і  підприємства, які не дуже дбають про чистоту повітря. А щоосені чимало шкідливих речовин потрапляє в атмосферу і з багаттями. Тож чистим повітрям ми вже давно не дихаємо. Але незрозуміло, навіщо робити його ще бруднішим та шкідливішим? Чи то люди не знають, чи діють за принципом - після мене хоч потоп, - але щоосені у різних куточках міста спостерігаємо димові завіси.

Працівники Національного екологічного центру України стверджують: спалювання від­ходів шкодить не лише довкіллю, а, передусім, здоров'ю людини. При згорянні однієї тонни рослинних залишків у повітря потрапляють майже 9 кг мікрочастинок диму. Вони містять пилюку, окиси азоту, чадний газ, важкі метали та низку канцерогенних сполук. Листя, яке тліє без доступу кисню, виділяє бензопрен, що спричиняє ракові захворювання. Окрім того, з димом у повітрі з'являються діоксини - чи не найотруйніші для людини речовини. У повітря також потрапляють пестициди, яких найбільше в бадиллі картоплі, адже навесні господарі щедро кроплять картоплю, щоб захи­стити її від колорадського жука. Якщо у багаття потрапляють пластикові пляшки, фарбовані вікна, двері, гума, шини тощо, то шкоди ще більше. При згорянні, наприклад, поліетиленового пакета в повітря потрапляє до 70 різноманітних хімічних сполук, більшість із яких отруйні для людини. Щільний чорний дим від тління пластикового сміття містить канцерогенні по­ліциклічні вуглеводні. Під час горіння гуми, окрім згаданого, утворюється і канцерогенна сажа.

То що ж ми робимо? Виходить, що ми отруюємо свої ор­ганізми за власним бажанням.

Дуже часто біля таких багать крутяться діти. Вони з радістю кидають у вогонь всяку всячину, аби підтримати полум'я. А година, яку проводимо біля такої ватри, як твердять екологи, за шкодою для здоров'я дорівнює п'ятигодинному перебуванню на міській автомагістралі. Вдихання такого повітря є дуже небезпечним.

І сміття може бути корисним

Український експерт Міжнародного союзу охорони природи Ігор Горбань повідомив "Пошті", що йому доводилося бувати в різних країнах восени, але жодного разу не бачив, щоб у містах хтось розпалював вогнища. Цим славляться хіба що українці. "І в цьому плані Львів виглядає, як одне з найдикіших міст Європи, - зауважив Ігор Миронович. - Якби в містах, скажімо, Австрії, Німеччини чи Швейцарії хтось наважився спалити сміття, йому майна, яке нажив за все життя, не вистачило б, аби продати і сплатити штраф. Щобільше, такий палій змушений був би виїхати з цього міста, бо його б перестали поважати, з ним ніхто не захотів би мати справи. Щоправда, у країнах Європи налагодили систему вивозу та переробки сміття, чого в нас, на жаль, немає".

Ігор Горбань щойно повернувся зі США, де на власні очі побачив, як там відходи працюють не на шкоду, а на користь людям. Він побував на невеликій приватній електростанції у місті Барлінгтон, штат Вермонт, де з відходів деревини виробляють електроенергію для жителів міста, більшого за Львів. За двадцять років роботи електростанції не було дня, аби вона була без ресурсів - старі вікна, двері, відходи меблевого виробництва, поламані дерева, гілки, які доставляють з лісів, парків тощо - все перетворюється на електроенергію. У нас, каже Ігор Горбань, така електростанція також не стояла би без роботи, адже поруч заповідник "Розточчя", Карпати, та й люди не спалювали б деревину біля багатоповерхівок. Та бракує охочих взятися за справу.

Начальник відділу атмосферного повітря, водних об'єктів і поводження із відходами державної екологічної інспекції у Львівській області Роман Ярема повідомив, що торік за розпалювання багать у Львові склали десятки протоколів, іншими словами, оштрафували посадовців, на території яких зафіксували багаття.  Виявлятимуть місцевих паліїв і цьогоріч. Вогнища, за словами Романа Богдановича, дуже часто розводять не лише на дачних ділянках, парках, а навіть поблизу багатоповерхівок. Люди нині масово роблять ремонти: міняють вікна, двері, підлогу тощо, а старі виносять до смітника. Двірники з ними сваряться, бо сміттєзбиральні машини не можуть вивезти такого непотребу. ЛКП можуть виділити машину, але про це треба домовлятися й, звісно, за окрему плату. Тож господарі відтягують його трохи далі й підпалюють.

До інспекції надходять скарги від жителів різних міст Львів­щини, які твердять, що на підприємствах дуже часто від­ходи виробництва не вивозять, а просто спалюють. Іноді вивозять їх у поле й підпалюють.

- Якщо екоінспектори за­тримують таких порушників на гарячому, на них складають протокол, їх штрафують, - каже Роман Ярема. - Але щоб навести з цим лад у місті, до боротьби із забруднювачами по­вітря, території повинні долучатися і правоохоронці, зокрема працівники ДАІ. Якщо вони бачать, що машина зі сміттям їде у напрямку Стрия, її слід зупинити. Адже сміт­тєзвалище "Збиранка" - зовсім із протилежного боку.

Як повідомили "Пошті" львів'яни, не всі водії, що працюють на сміттєзбиральних машинах, є добросовісними. Деякі з них, аби зекономити пальне, часто не доїзджають до "Збирачки", а скидають сміття у першій же лісосмузі. Двірники, яким набридло прибирати сміття, аби уникнути відповідальності, спалюють його пізно ввечері, а то й вночі або у вихідні, коли екоінспектори відпочивають. Ці вогнища фотографують, знімки надсилають у різні інстанції, але реакції ніякої.

у наших руках

Наша екологія -

Штрафи, якими лякають нині паліїв, на мою думку, не допоможуть. Для нас багаття у містах - не лише екологічна, а й, передусім, моральна проблема. Ми своїм розумом повинні дійти до того, що наводячи у такий спосіб лад на своїх городах, дачах, ділянках, подвір'ях, завдаємо непоправної шкоди рідним, близьким, знайомим і собі. А міцним здоров'ям нині ми не можемо похвалитися. Медики нерідко серед причин зростання алергічних, серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань називають і  погану екологію. Всі знаємо, що у нас вона просто жахлива, нарікаємо, що держава нічого не робить для того, аби покращити ситуацію. І водночас власноруч робимо її ще гір­шою. Хіба ми собі, нашим дітям вороги?

Екологи розповіли "Пошті", що у Запоріжжі нині вже не побачиш багать, бо на боротьбу з паліями стала громада. Повітря в місті через велику кіль­кість промислових підпри­ємств і так дуже забруднене. І люди просто не дозволили забруднювати його ще більше. У Львові великих промислових підприємств практично нема, але повітря за рів­нем забрудненості майже таке, як у Запоріжжі. Що ще має статися, аби і у нас громада оголосила війну осіннім та весняним димовим завісам? Чи заб'ємо на сполох тоді, коли вже дихати буде нічим?